Святкування його походить від стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це також день преподобної Меланії (Меланки, Маланки, Миланки). Меланка-Вода приходить на Щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні торжества та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки. У народній традиції обидва свята об’єдналися в Щедрий вечір, або свято Маланки. В ряді західних регіонів України, зокрема, на Галичині Щедрим (Другим Святим вечором) називають вечір 18 січня напередодні Водохреща (на решті України цей вечір знано, як Голодна кутя).
Зранку 13 січня починають готувати другу обрядову кутю — щедру. На відміну від багатої, її можна заправляти скоромниною. Як і на багатий вечір, кутю також ставлять на покуті. Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.
Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила. Дівчата-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати.
На Маланки ходять також і парубоцькі гурти. Вони називаються “водити Меланку”. Хлопці в масках висловлюють добрі побажання, веселять піснями, танцями, жартівливими сценками. Один з них, зазвичай, перевдягнений в жіноче вбрання і його називають Меланкою.
Ще з дохристиянських часів подекуди зберіглися язичницькі звичаї. Вранці йшли на роздоріжжя палити “Діда”, або “Дідуха”, — снопи, соломи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року, потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою. А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком. Привітань дуже багато, але найвідоміше та найуживаніше є таке:
Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю! На щастя, на здоров’я та на Новий рік, Щоб уродило краще, ніж торік, – Жито, пшениця і всяка пашниця, Коноплі під стелю на велику куделю. Будьте здорові з Новим роком та з Василем! Дай, Боже!
Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому посівати дівчатам не годиться.
З щедрою кутею пов’язано багато побутових обрядів. Так, щоб залагодити якийсь конфлікт, сусіди йшли один до одного миритися, аби “Новий рік зустріти в мирі і злагоді”. Хлопці, котрі перед цим “отримали гарбуза”, вдруге засилали сватів з надією на згоду.
Ввечері цього дня дівчата ворожать. В деяких регіонах України зберіглася дохристиянська народна традиція, за якою, коли дівчата починали ворожити, парубки викрадали в них вдома ворота або хвіртки, хоч би як не стерегли господарі. Щоб повернути втрату, батько дівчини мусив ставити могорич.
В різних районах України існують свої форми ворожіння. Ось деякі з них: • виходять на вулицю і, яка тварина зустрінеться першою, — таким і буде суджений: якщо пес – то лихим, а життя собачим, вівця — тихим і сумирним тощо; • біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки; • кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати, промовляють: “Суджений-ряджений, розчеши мені голову!”. Хто присниться, з тим і випаде одружитись; • або перед сном кладуть в тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи: “Суджений-ряджений перевези через місток”. Якщо вранці цурпалка пристала до вінця, то дівчина побереться з тим, хто їй наснився.
Народні прикмети: • якщо ніч проти святого Василя тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби; • якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини; • якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір; • якщо падає м’який сніг — на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим; • який перший день у Новому році, то й рік буде такий; • якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.
Обряд “Водіння Кози” Обряд цікавий як релікт старовинного ритуального дійства, в якому воєдино зливалися магія, спів, музика, драматичні елементи, танці. Його ядро становила календарна пісня “Го-го-го, коза” із сюжетно пов’язаним одночасним танцем-пантомімою ряджених виконавців. До прийняття християнства він міг входити до системи міфологічних уявлень і язичницьких церемоній, пов’язаних з початком весняного Нового року (звідси мотив “ярої кози”). Пізніше внаслідок реформи календаря обряд був перенесений на зимові святки. Костюм і маска ритуальної кози у різних районах оформлювалися неоднаково. Звичайно роль кози виконував молодий хлопець, одягнений у кожух навиворіт. У руках він носив примітивне опудало тварини, вирізане з дерева, в якого випалювалися ніздрі, а замість очей були блискучі бляшки чи ґудзики. Голова “кози” оснащувалася рухомою нижньою щелепою з борідкою, яка кумедно клацала під час вистави. На роги “козі” могли чіпляти дзвіночок і прикрашати їх різнокольоровими стрічками. Конструктивну основу убранства “кози” нерідко складали: упряжна дуга, двозубі вила, сито, віник, сокира й інші побутові предмети. Вже у ХІХ ст. зооморфна маска подекуди трансформувалась у комічний образ “кози-дівчини”, що підкреслювалося за допомогою таких деталей як картата плахта, намисто, кольорові стрічки. На Буковині макет голови кози носили на жердині (довжиною до 5 м.), поверх якої кріпився спеціальний балахон, що закривав фігуру виконавця. Функція ряджених полягала в тому, щоб розіграти традиційну виставу в кожній хаті, адже за повір’ям це обіцяло господарям щастя і добробут. Проте на сьогодні даний обряд втратив свою популярність й зустрічається рідко.
Щедрівка Характерною ознакою новорічних святкувань в Україні було щедрування — старовинний звичай церемоніальних обходів хат з побажанням щастя членам сім’ї і процвітання господарства. Поділ на щедрівки — новорічні пісні й колядки — різдвяні пісні досить умовний. Більшість фахівців вважають їх єдиним за своїми художніми і функціональними особливостями фольклорним жанром, що виник на базі спільної аграрної традиції. Головна відмінність новорічного щедрування полягає у тому, що цей ритуал меншою мірою зазнав впливу церковної ідеології і більш цілісно зберіг дохристиянські риси. Дуже показові в цьому плані календарні обходи за участю масок — “Коза”, “Маланка”, що мали певну територію побутування, свій характерний обрядовий сценарій, музичний і пісенний репертуар. Гурти молоді ходили з обрядовим дійством по всьому селу, не оминаючи жодної хати, адже люди вірили, що без спеціальних побажань наступний рік не зможе бути вдалим.
Легенда про свято Василя, 14 січня За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна. Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, на них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили “дриглю”, щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.
Тож від усієї душі вітаємо українську громаду із Щедрим вечором, Меланкою та Василем! Будьте здорові й веселіться по-більше! Водіть “Козу”, щедруйте, засилайте сватів! Й пам’ятайте українські традиції, де б не були й щоб не робили!
