І хоча українські туристи, передусім, знають середземноморське узбережжя Туреччини з його готелями «все передплачено», інші регіони цієї різноманітної країни, можуть значно більше здивувати українського туриста. До того ж літом, коли відмітка на термометрі на березі Середземного моря може легко перетнути позначку +40С, від спеки рятує тільки кондиціонер. Однак у Туреччині є такі місця, де не тільки можна полюбуватися природними красотами, але й врятуватися від літньої спеки. Одним з таких місць є Чорноморський регіон, який завдяки щільному лісовому покрову по праву вважається головними «легенями» Туреччини.
Наш портал вже писав про чорноморське місто Самсун, але цього разу пропонуємо вам вирушити у справжнісінький рай зелені, водоспадів, каньйонів та гір, від яких захоплює подих, – провінцію Кастамону. Хоча провінція Кастамону поєднує у собі дуже багато цікавих місць, але цього разу розкажемо про Національний парк гір Кюре (Küre Dağları Milli Parkı), що знаходяться в районі Пинарбаши (Pınarbaşı). Küre з турецької перекладається як сфера, шар. Відповідно гори Кюре – сферичні гори.
Національний парк гір Кюре лежить між провінціями Кастамону і Бартин, в західній частині чорноморського узбережжя Туреччини. Розташований парк на території 37000 га. У 2000 році гори Кюре з прилеглою до них унікальною місцевістю були оголошені національним парком.
Гори Кюрі — це місце дивовижної краси і прекрасної дикої природи. Західна частина цих гір має особливе значення. Ця область через свій вік і розміри лісів, біологічну розмаїтість і розмаїтість ендемічної дикої природи була зарахована Всесвітнім фондом дикої природи до списку одного з 100 лісів Європи, які потребують прийняття термінових заходів щодо збереження.
Рясна кількість опадів в області є однією з причин пишної рослинності цієї лісової місцевості, захоплююча краса якої частково є результатом карстової діяльності у вапнякових структурах. Ця діяльність створила незліченні печери, долини, глибокі ущелини й водоспади.
Щоб насолодитись красотами цієї місцевості вам знадобиться щонайменше день. Ми їхали з Анкари, а відповідно проїжджали Карабюк і старе Османське містечко Сафранболу, про красоти яких обов’язково розповімо у наступних дописах. Після Сафранболу продовжуємо рух по дорозі, що веде до Бартину, і десь кілометрів за 12 звертаємо з траси направо, у бік Ефляні. Тут починаються справжні красоти – бо дорога фактично проходить через ліс. Після Ефляні треба ще раз повернути на Пинарбаши, а вже в самому Пинарбаши можна зорієнтуватися по чисельним дороговказам. Першою зупинкою буде Каньйон Хорма.
Каньйон Хорма (Horma Kanyonu)
Звичайно, каньйонінг справа серйозна і без відповідної підготовки та спорядження побачити усю красу каньйонів пересічним туристам майже неможливо. Але не у випадку каньйону Хорма! Завдяки проектам місцевої влади, яка побудувала спеціальні пішохідні мости та доріжки у середині каньйону, тепер усі, від діточок до літніх людей, зможуть опинитися у казці химерних скель, швидких річок та водоспадів. Незважаючи на сильну повінь, яка зруйнувала дерев’яні пішохідні конструкції у каньйоні кілька років тому, цього літа туристи знову зможуть потрапити туди. Місцева влада не тільки відновила мости, але і зробила їх надійнішими та довшими – тепер можна побачити найцікавіші місця у глибіні каньйону. Для тих, хто боїться висоти, прогулянка по каньйону може бути неабияким випробуванням, але навіть страх не завадить насолодитися неймовірними краєвидами! Тут є і підвісні мости, і невеличкі водоспади, і скелі незвичних форм, які утворилися завдяки бистрій річці у лоні каньйону. Для любителів пікніку перед входом в каньйон у затишному лісі, де навіть у найспекотніші дні буде прохолодно, облаштували спеціальні місця.
Продовжуючи подорож від каньйону Хорма, потрапляєте на роздоріжжя: направо дорога веде до водоспаду, наліво – у каньйон Валла. Ми спочатку поїхали направо – до водоспаду Илиджа.
Водоспад Илиджа (Ilıca Şelalesi)
Водоспад розташований недалеко від села Илиджа. Завдяки багаточисельним дороговказам знайти його буде нескладно. Від самого села до водоспаду кілька хвилин пішки по вимощеній камінням стежці. Як і у випадку каньйону Хорма, місцевість навколо водоспаду обладнана зручними доріжками, підвісними мостами та оглядовими платформами, звідки можна зробити чудові світлини.
Вода, падаючи з висоти 14 метрів, утворює невеличке озерце бірюзового, а в деякі пори року навіть оксамитового кольору. Незважаючи на невисоку температуру (вода, як-не-як гірська) охочих пірнути у воду завжди сила-силенна. Коли ми останній раз були там, то спуск до самого озерця був закритий. Однак це не спинило декількох турецьких сімей перестрибнути через палиці, які загороджували прохід, і насолодитися прохолодою гірської води. Шанувальникам пікніків знову пощастило – навколо водоспаду встановлено декілька альтанок, де можна відпочити, посмакувати узятими з дому смаколиками та насолодитися чудовим краєвидом.
Щоб відправитися у наступне, і останнє на цю подорож місце, повертаємося назад від водоспаду в сторону селища Пинарбаши. На вже згаданому роздоріжжі продовжуємо рухатись за дороговказами до каньйону Валла.
Каньйон Валла (Valla Kanyonu)
Ще по дорозі до каньйону туристам відкривається чудова гірська панорама, де видно сідловину скель, що утворюють каньйон, та долину, в якій знаходяться невеличкі гірські поселення. Доїхавши до одного з таких поселень, залишаємо машину та йдемо пішки. На відміну від попереднього каньйону Хорма, каньйоном Валла милуємося не з середини, а з верху, із спеціально облаштованого панорамного майданчика. Спочатку стежка веде через густий ліс, а потім треба братися на гору по сходинкам дерев’яного майданчика, звідки відкривається панорама на каньйон з висоти пташиного польоту, яка захоплює подих навіть досвідчених мандрівників.
Спуск у сам каньйон Валла без відповідного спорядження заборонено, бо його вважають не тільки одним з найкрасивіших, але й одним з найнебезпечніших в Туреччині. Якщо ж ви професіонал цієї справи, то для проходу у каньйон вам все одно необхідно буде узяти відповідний дозвіл у місцевої влади. Довжина каньйону близько 12 км, і в ньому знаходяться безліч водоспадів, печер та підводних річок. За словами професіональних каньйонерів, прохід каньйону займає у середньому 5 днів. Звичайно ніякого мобільного або радіозв’язку в каньйоні немає – тому це 5 днів повної ізоляції від зовнішнього світу. Як нагадування про небезпечність цього витвору природи на скелі з оглядового майданчику можна побачити фотографію молодого спортсмена Анила Бакара, який загинув у каньйоні у 2012 році, і тіло якого рятівники, незважаючи на ретельні пошуки, так і не знайшли.
Однак просто насолодитися чудовим краєвидом з обладнаного майданчику доволі безпечно. Повернувшись у село, можна перекусити гьозлеме (лаваш з різноманітною начинкою) у будинку мухтара, який обладнав свій сад столиками для туристів.
Якщо ж у вас є більше ніж один день на подорож, то у Національному парку сферичних гір є ще багато витворів природи, які можуть вас здивувати: каньйон Чатак (Çatak Kanyonu), печери Меділь та Ільгаріні (Medil Mağarası, İlharini Mağarası), гірський шлях до селища Джіде та Шенпазар (Cide Dağ Yolu, Şenpazar Dağ Yolu), яйла Кокурдан (Kokurdan Yaylası), водоспад та каньйон Улукая (Ulukaya Şelalesi ve Kanyonu), але про це вже в наступних дописах.
Автор: Gezgin Vareniki
