Турецько-українські пари вже давно ні в кого не викликають здивування. Мабуть, у кожного українця є знайома знайомої, сестра троюрідної тітки або ж подруга племінниці, яка вийшла заміж за турка. Але на питання «чи знаєте ви українсько-турецькі пари, де чоловік – українець, а дружина – турчанка», найчастіше можна почути: «А хіба такі існують?»
Після кількох днів пошуків серед української діаспори у Туреччині, така унікальна пара знайшлася!
Віталій та Бусе познайомилися 2013 року на відпочинку у Мармарисі. «Я тоді про Туреччину не знав взагалі нічого», – зізнається Віталій, – «Думав, що всі турчанки ходять у паранджі й дозволено багатоженство». Вибираючи страви на фуршеті у готелі Віталій помітив серед відпочиваючих незвичайну дівчину, яка одразу йому сподобалася. Їх перша розмова була дуже кумедною, згадує Бусе: «Моя подруга, з якою ми разом відпочивали, через зал запитала, що я буду їсти: рибу чи м’ясо? Я відповіла. Але іноземець (Віталій), який сидів попереду, подумав, що я звертаюся до нього, і що хочу приєднатися до їхнього столика». Проте, доля є доля, і така курйозна і дещо незручна ситуація не розлучила Бусе та Віталія.
Наступна зустріч майбутніх чоловіка та дружини відбулася у місцевому барі. Віталій наважився зробити перший крок та познайомитися зі східною красунею. «Ми проговорили півночі», – згадують закохані. Тиждень відпочинку промайнув непомітно. І прийшов час прощання.
Але відстань у 1300 км та мовний бар’єр не злякали молодих людей. Через кілька місяців віртуального спілкування через «Фейсбук» та «Скайп» Бусе приїхала до України. Тоді й відбулося знайомство з батьками її майбутнього чоловіка. А влітку 2014 року Віталій познайомився з мамою Бусе. Зустріч з іншими турецькими родичами вирішили відкласти на певний час, адже Бусе дуже хвилювала реакція тата та братів на іноземного хлопця.
Восени того ж року Бусе поступила на навчання до КНЛУ. «Протягом цього року ми багато спілкувалися, проводили разом час, подорожували», – згадує про один з найщасливіших періодів свого життя Віталій. Але навчальний рік теж швидко промайнув, Бусе повернулася до Туреччини, знайшла у Стамбулі роботу і стала чекати на переїзд коханого на її батьківщину.
На превеликий жаль, розсилка резюме не дала жодних результатів, і піврічні пошуки роботи у Стамбулі закінчилися для Віталія нечім. «У цей період ми постійно їздили один до одного, навіть запам’ятали розклад рейсів Київ-Стамбул-Київ», – сміючись, кажуть закохані.
У травні 2016 року Віталій прийняв вольове рішення, що більше так продовжуватися не може, тому купив обручку та поїхав на зустріч своїй долі. Пропозицію руки та серця Віталій зробив вкрай оригінально: «Я хотів влаштувати сюрприз і не казав коханій, що приїду до Стамбула. Але так вийшло, що в той самий день, коли я сподівався запросити Бусе на романтичну вечерю, вона домовилася з друзями піти на гру її улюбленої футбольної команди. Тому початковий план довелося змінити, і в останні дні перед виїздом намагатися через турецького друга купити білет на цей матч».
Проте, все вийшло навіть краще, ніж очікувалося. Віталій зустрів Бусе біля порома і закохані пішли разом на матч, а наступного дня Віталій забронював столик у вишуканому ресторані, де у романтичній обстановці зробив пропозицію коханій. Звісно, Бусе відповіла «так»!
Згодом Бусе познайомила свого майбутнього чоловіка з усією ріднею. «Всі родичі прийняли мене дуже добре», – каже Віталій. А щодо такого важливого питання, що часто стає перешкодою у стосунках, як релігія молоді вирішили нічого не змінювати, і кожен залишився при своїх віруваннях.
Зараз молода сім’я живе у Києві, де у Віталія є високооплачувана та перспективна робота. «Та й життя тут дешевше», – зауважує Віталій. На майбутнє планів не мають, адже доля непередбачувана, а сучасне життя сповнене неочікуваними можливостями.
Автор: Устенко Дарина
