Найщасливішими виявились Фінляндія, Норвегія, Данія, Ісландія та Швейцарія, за ними йдуть Нідерланди, Канада, Нова Зеландія, Швеція та Австралія. Десятка практично незмінна і характерної рисою кожної в першій десятці є – мінімальна кількість, або взагалі відсутність сусідів. Україна на 138 сходинці серед країн, де рейтинг щастя за останні 3 роки впав найсильніше — між Суданом і Того, поряд із Єменом, Сирією, Малаві та Венесуелою. Туреччина знаходиться на 74 місці між Білорусю та Пакистаном.
Рейтинг формувався на основі наступних даних: соціальна підтримка, добробут, відсутність корупції, соціальна свобода, ВВП на душу населення, очікувана тривалість життя тощо.
Цьогорічний звіт значною мірою було зосереджено на глобальній міграції та її впливі на рівень щастя. Опитування показали, що більшість мігрантів справді стають щасливішими після переїзду, особливо якщо мігрують у країну з більш щасливим населенням. У країнах із середніми показниками щастя мігранти майже такі ж щасливі, як і ті, хто народилися в країні. Хоча збіг рівня щастя іммігрантів та місцевого населення є досить великим, він не є повним через так званий «ефект сліду» — на рівень щастя іммігрантів також впливає рівень щастя в їхніх рідних країнах. Вплив цього ефекту може становити від 10% до 25%. На їхнє суб’єктивне благополуччя також впливає ставлення місцевого населення до мігрантів.
Переселення в країну з вищими доходами саме по собі не призводить до підвищення рівня щастя. Це підтверджується даними опитувань, проте такий результат був очікуваним, враховуючи, що країни з найщасливішими іммігрантами — це не найбагатші країни, а ті, де існують кращі системи соціальної та інституційної підтримки.
Міграція неоднозначно впливає на щастя членів родин, котрі залишаються в країнах походження. Здебільшого вони оцінюють своє життя після переїзду члена родини більш позитивно, що, ймовірно, пов’язано передусім із отриманням грошових переказів від родича. При цьому вони повідомляють і про негативні емоційні наслідки, зокрема через розлуку з рідною людиною.
