Цього року вона ще раз приїхала до Туреччини, щоб стати головним диригентом Президентського симфонічного оркестру Туреччини на концерті в Анкарі, з нагоди Міжнародного жіночого дня. Ми поспілкувались з нашою землячкою про її досвід роботи в Туреччині, нюанси диригентства та роль жінки в музиці.
Українська діаспора Туреччини вітає вас в Анкарі та дякує за чудовий вечір! Розкажіть про свої враження про Анкару і країну загалом.
Я вже не перший раз у Туреччині: 7 років тому виступала в Анкарі, потім в Стамбулі, а ще пізніше у надзвичайно гарному місті Бурса, де є напрочуд професійний оркестр.
Як вам було виступати перед анкарськими слухачами?
Мене дуже потішило, що в Анкарі люди люблять класичну музику і вражає таке прагнення наслідувати європейську культуру. Судячи по оплесках та оваціях глядачів, нам з оркестром все вдалося – людям сподобалась наша гра і вони гарно провели час.
Я дуже вражена публікою, тому що не дуже часто побачиш таке велике зацікавлення людей класичною музикою: повний аншлаг, неможливо було дістати квитки всім охочим, хоча два концерти йшли один за одним, день у день.
Розкажіть про свій досвід роботи з турецькими колегами.
Я мала за честь виступати з найкращим оркестром Туреччини, музиканти якого довели всім, що вони справжні професіонали своєї справи. Учасники оркестру дуже різні і за віком, і за освітою, але працюють як один злагоджений механізм. Лише за три репетиції ми зуміли підготувати концерт для оркестру, що підкреслює їх вищий пілотаж, адже твори були не прості.
Чи не було у вас ніяких технічних проблем чи казусів під час підготовки до концерту?
Мені подобається працювати з турецькими музикантами, попри мовний бар’єр люди в Туреччині показують постійне бажання співпрацювати та намагаються зрозуміти мене. Тут я не відчуваю ні тиску, ні опору і в такому середовищі мені добре працюється.
Звичайно, один зайвий рух може вивести весь оркестр з ладу і потім може бути настільки важко відновити лад, що потрібно буде починати знову, зганьбивши купу талановитих музикантів. Але, на щастя, нічого такого не сталось.
Як ви прийшли до цієї професії?
Я завжди дуже любила класичну музику й досі вважаю, що вона найбагатша з усіх музичних жанрів, а оркестр – це дивовижне поле в якому створюються світи з людей, інструментів, енергії, очей та емоцій. Диригент відтворює музику, а композитор народжує. І коли ти торкаєшся того, що створив геній, таке враження ніби сонця торкаєшся. Я ніколи не вірила, що буду диригентом, але я була дуже наполеглива.
Кому важче стати диригентом жінкам чи чоловікам?
Жінці важче в цій професії, адже жінка дуже емоційна. Також, тут важко фізично, ця енергія тебе і руйнує, і відновлює одночасно. І тут справа не втому: чи ти чоловік, чи жінка, а чи відчуваєш ти музику, чи ні. До речі, мені приємно, що саме в Анкарі задекларували та не пройшли повз міжнародного жіночого дня і запросили жінку диригента. Організатори звернули увагу на місце жінки в нашому житті, а це важливо.
Чи плануєте повернутись до Туреччини?
Так, авжеж, я буду виступати зі своїм київським оркестром на анкарському музичному фестивалі 17 квітня, а потім восени буду диригувати стамбульським оркестром.
