Іван Марчук: “Все в світі “запльонтано” …

Ексклюзивне інтерв’ю в Івана Марчука для «Укр-Айни»

21 червня 2017 року в Музеї Мустафа Аяз в Анкарі була відкрита виставка творів Івана Марчука.

Нагадуємо, що його картинами зможуть насолодитися мешканці Антальї та Стамбулу.

Іван Марчук – людина-легенда, геній сучасності і митець, перебуваючи в Анкарі зі своєю виставкою, люб’язно погодився дати інтерв’ю для «Укр-Айни».

УА: Для поціновувачів Вашого мистецтва це велика радість мати можливість побачити Ваші картини в Анкарі. Скажіть, будь-ласка, яке на Вас враження справила Туреччина і Анкара?

ІМ: Я вдруге в Туреччині, й вона мене вразила. Дуже цікава місцевість – ці горби та перепади. Я любуюся і дивуюся, як люди живуть на цих горах і туди добираються, особливо, якщо немає автомобіля. Архітектура теж цікава, вона, звичайно, не європейська, а віддзеркалює поєднання Європи та Азії. Але, що дуже приємно вражає – це чистота на вулицях. Жодного сміття. Коли я був тут вперше на морі, то любувався тою пасмою гір і розкиданими на них будиночками. Але, коли задавав собі питання, чи хотів би я тут жити, то мабуть таки ні.

УА: То найкращим місцем для життя залишається Україна?

ІМ: Я побував в багатьох країнах, але Україна найближча до мого серця. Україна прекрасна країна, але державі байдуже до художників. А я багато не прошу, маю кількасот робіт і хочу, щоб мені дали лишень стіни. Але держава антимузейна, тому мені дуже сумно.

УА: Ви починали Ваш творчий шлях в Радянському Союзі і продовжили його вже в незалежній Україні. Як би ви порівняли ці два періоди?

ІМ: Під час Радянського Союзу я жив 17 років під повним наглядом. Це був суцільний негатив. Ми жили за принципом: не приймають, не випускають, не нагороджують і не виставляють. В сучасній Україні все дозволено і все можна, але ті, хто творив негатив, не покарані. Побутова культура впала на низький рівень, а етика взагалі відсутня. Найкраща земля в Європі вся в смітті.

УА: Ви заснували особливий напрямок в живописі «пльонтанізм». Як виникла ідея цього напрямку, і чому саме так Ви його назвали?

ІМ: Ідея виникла, коли я був на Чернігівщині в Будинку творчості. Я вийшов в гай і побачив голі дерева на фоні неба. Це було відкриття, вони виглядали, як мереживо. І я подумав, а як би це відобразити. До цього я малював мазками, як усі художники. А вже з 1972 року я почав малювати в техніці «пльонтанізму». Слово «пльонтатись» я вперше почув від мами, коли вона мила трьом сестрам волосся і примовляла: «Так запльонталося, що не годна розчесати». І таким чином, оскільки в світі все «запльонтано», я відображаю це переплетіння ниток в своїх картинах.

УА: Яка Ваша порада молодим людям, які хочуть стати художниками? Адже бути художником у всі часи було не легко.

ІМ: Я б сказав, що якщо людина одержима мистецтвом, то вона має шукати іншу планету.

УА: Але ж Ви досягли успіху на цій планеті.

ІМ: Я досяг успіху, тому що я одержимий, напористий і ненаситний. Я можу спати на картинах, ними ж вкриватися.

УА: А де Ви були найбільш продуктивними в створенні полотен?

ІМ: Найбільше я творив в Австралії та Америці. Основною причиною на те була відсутність друзів і забав. Я ходив тільки по картинних галереях і малював. 24 години на добу належали мені.

А в Україні до мене постійно ходять, беруть інтерв’ю. В мене понад 300 інтерв’ю в газетах, по телебаченню. Але митця це тільки відволікає. Митець має мати час і можливість, щоб творчо себе реалізовувати.

Від імені «Української Спілки» та «Укр-Айни» ми бажаємо Івану Марчуку подальших творчих звершень і маємо надію, що його перебування в Туреччині дасть поштовх для створення нових незабутніх полотен.

Інтерв’ю взяла Анастасія Стельмах
Фото – Людмила Шепта-Шахін