Фото wikipedia
Саме цю проблему підіймає турецький режисер Чаган Ирмак у фільмі «Мій батько і мій син» (Babam ve Oğlum). Картина була знята у 2005 році і відтоді вважається однією з найкасовіших в історії турецького кінематографа.
За сюжетом, молодий чоловік, на ім’я Садик, покидає рідне село і вирушає до Стамбула, щоб вивчати журналістику. Його батько наполягає, аби він вчився на агротехніка, тому між ними виникає конфлікт. В Стамбульському університеті юнак вступає в ліве екстремістське угруповання, а його тато, дізнавшись про це, відрікається від нього.
В країні стається військовий переворот і не доїхавши до лікарні, на руках Садика, помирає його вагітна дружина. Немовля рятують і дають йому ім’я Деніз. Через політичну діяльність головного героя заарештовують. Після виходу на свободу, Садик дізнається, що він смертельно хворий. Разом з сином вони вирушають в рідне село, де його батько все ще не готовий прийняти його назад. Для маленького Деніза сільське життя видається зовсім чужим та незрозумілим. В кінці фільму батьку та сину вдається помиритися, але хвороба бере своє і Садик помирає. Деніз важко переживає втрату батька, бабуся з дідусем беруть його під свою опіку, оскільки так просив їхній син Садик.
Фото ntv
Фільм вражає своєю душевністю і реалістичністю. Когось ця художня картина змусить задуматися, когось заплакати, але нікого не залишить байдужим і нагадає ще раз, що сім’я – це найтепліше місце на землі, а сімейні зв’язки – найміцніші. Стрічка «Мій батько і мій син» однозначно варта перегляду, але не забудьте про хустинки – вони вам точно знадобляться.
