Пані Ліліє, розкажіть, яким було ваше життя до хвороби.
У мої 27 років у мене було чудове життя, я вийшла заміж, працювала у престижному салоні краси міста Одеси, будувала плани, вирішувала буденні справи й раділа життю разом із рідними та близькими.
Як ви дізналися про страшний діагноз?
В якийсь момент мене почав турбувати біль в районі правої щоки, я звернулася до відомого лікаря міста Одеси, він одразу поставив діагноз «запалення суглоба», призначив мені величезну кількість ліків і фізіо-процедур (саме ті, які при онкології робити не можна, вони провокують прогрес захворювання), і, звичайно, після того лікування мені ставало ще гірше, біль сильнішав, а мій рот відкривався все менше, я почала менше їсти, бо це було дискомфортно й почала худнути. Я звернулася до іншого лікаря, який теж поставив невірний діагноз, тому й це лікування не принесло користі. Цей етап тривав рік, я втратила цілий рік, через те, що лікарі не могли поставити правильний діагноз. Дякую Богу, що мені зустрівся третій лікар, який не побоявся сказати, що він не може зрозуміти, що зі мною, але точно не те, що казали попередні лікарі. Він відправив мене на УЗД, а через кілька годин на томографію, і ввечері цього ж дня я вже знала, що це пухлина.
Що ви відчували?
Коли я дізналася що вона злоякісна, я не могла повірити, бо завжди вважала себе дуже здоровою! Я була дуже розгублена і морально розчавлена! Мої рідні були шоковані! Але я одразу знала, що все буде добре, я одужаю! Мабуть страху не було, тому що в моєму оточенні мені не траплялося, щоб люди вмирали від раку, і в мене навіть не було на думці такої «картинки».
Як розпочався ваш шлях боротьби з раком?
На той час мій рот відкривався лише на кілька міліметрів. Пухлина була великою і знаходилася в дуже незручному місці в щелепно-лицьовій частині. В Україні та в Білорусі мене відмовилися лікувати, а в Туреччині, на щастя, знали, що потрібно робити. Я пройшла 6 хіміотерапій, повний курс опромінення, і потім мені зробили надскладну операцію, яка тривала 13 годин. Пухлину видалили повністю! Я дякую Богу, що послав мені лікарів із золотими руками. І після відновлення ми повернулися додому в Україну, і наступні три місяці були найщасливішими. Але планове обстеження виявило, що в мене є метастаз у грудній клітці. І знову був шок, відчай, а потім рішучість і оптимізм. І ми знову повернулися до Стамбула. В Україні щойно почався локдаун, аеропорти закривали, ми дивом встигли приїхати до Стамбула, адже тут мені пообіцяли зробити операцію та вилікувати, а в Україні в операції знову відмовили. Мені зробили другу, дуже складну операцію, повністю пухлину видалити не змогли, лишились невеликі її часточки, і після відновлення призначили хіміотерапію для боротьби із ними до повного мого одужання. На даний час я пройшла вже 18 курсів хіміотерапії, опромінення і дві складні операції. Попереду планується трансплантація кісткового мозку. Це довгий і надто важкий шлях, я одужую, і ще зовсім трішки треба пройти, і я буду повністю здорова.
Хто вас підтримує найбільше?
Цей шлях неможливо пройти, коли ти один. Мені дуже пощастило, у мене найкращі батьки у світі, вони завжди поруч, на кожному сантиметрі цього довгого шляху вони підтримують мене і допомагають. Мої батьки – мої крила. Тато і мам прилітають до мене по черзі, у Стамбулі ми орендуємо квартиру недалеко від лікарні Memorial Bahcelievler, де я прохожу черговий блок хіміотерапії.
Матеріально допомагав благодійний фонд, бо лікування надзвичайно дороге і моя сім’я розпродала все, що могла. Без фінансування благодійним фондом оплатити таке лікування самотужки було просто неможливо.
Крім того, я щиро вдячна моїй армії добрих і небайдужих людей, які підтримують і допомагають на цьому шляху. Зараз ми збираємо на черговий курс хіміотерапії, який є необхідним для мого одужання. Наразі кожен внесок, кожна гривня має значення, адже сума велика, а часу для збору залишилось обмаль.
Як ви знаходите в собі сили?
Я вважаю, що найважливіша складова успішної боротьби з онкологією, це щира ВІРА у повне одужання. Віра у сили мого організму, віра у те, що Бог поряд зі мною, направляє і допомагає мені. За два роки я дуже багато через що пройшла, і були, здавалося, безвихідні ситуації, коли відчай охоплював мене й рідних. Але кожен раз рішення знаходились, з’являлися добрі люди, які допомагали в тих складних ситуаціях, лікарі із золотими руками, які рятували. Я вірю, що Бог робить для мене дива руками інших людей, які приходять в моє життя.
Я бачила ви дуже гарно малюєте. Розкажіть про цю техніку. Чим ще займаєтесь для душі?
Рік тому я почала малювати. Тоді я була в Україні, лікарі тоді сказали, що я здорова, моя душа співала, і я почала малювати. І хоч зараз я продовжую боротьбу із хворобою, та малювання не покинула. Цей процес мене відволікає, розслабляє, я радію від того, що створюю щось гарне. Ще я обожнюю створювати гарні речі для домашнього затишку. Із останнього, я навчилася плести своїми руками пледи з товстих ниток. Вони дуже тактильні та м’якесенькі. Я відчуваю велику радість від того, що моїм рідним і знайомим дуже затишно і тепло в моїх пледах. І я щаслива, що роблю те, чого бажає моя душа. І навіть, коли почуваю себе слабкою та сил на те, щоб ходити і активно проводити час не вистачає, я завжди можу відволіктися і зайнятися плетінням, цей процес, як медитація для мене.
Дякувати Богу, хороших днів із гарним самопочуттям більше, ніж важких, і я намагаюся концентруватися на цьому. Бо знаю, що все буде добре і ніяк інакше. Адже у мене є Віра у себе, у Бога, мене оточують прекрасні люди із добрими серцями, я відчуваю безмежну підтримку і теплоту, і весь Всесвіт допомагає мені зцілитися і жити моє прекрасне життя.
Чи може українська діаспора в Туреччині Вам допомогти?
Я дуже молода. Я мрію про щасливу сім’ю, хочу народити і виховати дитину, хочу допомагати людям, які стикаються з онкологією і своїм прикладом надихати їх щосили боротися за своє життя, я хочу побачити світ.
Щоб продовжити лікування, мені доводиться звертатися до інших за матеріальною підтримкою. Оплачувати хіміотерапію стає все важче, а попереду – складна і коштовна операція. Тому будь-яка фінансова підтримка для мене надзвичайно цінна і можливо врятує моє життя.
Спілкувалася Іванна Шахінкая
Реквізити для допомоги Лілія вказані на її сторінці в Фейбук разом з історією її хвороби.
Для тих, хто в Туреччині й хоче допомогти Лілії, номер картки її подруги Іванни Шахінкая: TR05 0011 1000 0000 0057 1337 09, İvanna Şahinkaya, Finansbank.
