День пам’яті жертв Голодомору щорічно відзначається в Україні в четверту суботу листопада. Традиційно о 16:00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій країні проходить акція “Запали свічку”, в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам’ятників жертвам геноциду.
Президент України в 1998 році, підтримавши ініціативу громадських організацій, міністерства культури і мистецтв, Державного комітету у справах релігій, Державного комітету телебачення і радіомовлення, ухвалив встановити в країні День пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій. Заходи, присвячені цьому дню, щорічно проходять в четверту суботу листопада.
Спочатку Указом президента України від 26 листопада 1998 року остання субота листопада оголошувалась Днем пам’яті жертв Голодомору, потім Указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій. У 2007-му році, в назву цього пам’ятного Дня знов внесли зміни, виключивши слова “та політичних репресій”.
Серед українців у ті далекі часи були ті, хто наважувався на мужні вчинки, далекі від романтики та героїки. Мова йде про людей, які рятували інших від голодної смерті – роздавали, хліб, напували та зігрівали. Серед них – освітяни, лікарі, пересічні селяни, багатодітні матері.
Голодомор 1932-1933 роках став наслідком організованих заходів керівників УРСР та СРСР, викликав масову загибель сільського населення України і півдня Росії, переважну більшість якого становили українці. На думку сталінського режиму, українське селянство становило серйозну загрозу Радянській владі на території України.
З нагоди Дня пам’яті жертв Голодомору наводимо кілька історичних фактів у цифрах, які дають зрозуміти увесь масштаб трагедії. Ми пам’ятаємо… – Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 р. по листопад 1933 р.). Дослідники називають різні цифри загиблих: 4, 5, 7 та 9 мільйонів.
– З урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.
– Аналіз змісту опублікованих протягом 1929-33 рр. близько 30-ти постанов радянського уряду засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% – росіянами, 1,4% – євреями та 1,1% – поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.
– У серпні 1932 був прийнятий репресивний закон, за яким закріпилася народна назва “закон про п’ять колосків” – на 10 років ув’язнення або розстрілом каралось будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів. За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 тисяч осіб.
– За даними Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 тисяч колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі. Попри це, 1,5 тисячі колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.
– Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Харківська, Полтавська, Сумська, , Черкаська, Київська та Житомирська). На них припадає майже 53% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.
– За підрахунками французьких демографів, внаслідок голодомору в Україні не народився 1 мільйон дітей. На загальні цифри смертності вплинуло й віддане тоді владою розпорядження ЗАГСам не реєструвати смерть дітей віком до 1 року.
– Вчені дійшли висновку, що оскільки у цей період помирали переважно діти й молодь, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 роки у чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не зафіксовано.
– У 2003 р. Спільна заява делегацій держав-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 pp. вперше в історії ООН визначила Голодомор 1932-33 pp. як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала світову спільноту віддати данину пам’яті тим, хто загинув у цей період історії. Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН. Її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, 25 країн Європи.
Вшанування пам’яті жертв Голодомору відбувається не тільки в Україні, а й в усьому світі.
