Спілка “Середземноморське об’єднання українців” існує в Анталії трохи більше року. Але за цей час активісти громади встигли зробити багато: створили співочий жіночий колектив “Калина” та дитячий хореографічний “Світанок”, безліч разів виступали на різноманітних конкурсах, де займали призові місця, концертах, культурних заходах. Зовсім нещодавно дані колективи представляли Україну на восьмому Різдвяному базарі в Аланії та сніжному фестивалі в Анталії, виступали в м. Самсун, Ізмірі та в одному із престижних вишів Анталії. І завжди та скрізь спілка пропагандує українську культуру. А виступи повсюди викликають загальний захват й оплески. Адже українська культура, а зокрема пісня й танець, надзвичайно різноманітна та багата.
У-А: Наталіє, коли й чому виникла ідея створити нову спілку? Розкажіть, будь ласка, більш детально про колективи, що існують при спілці.
Емблема Середземноморського об’єднання українців
Н.К.: Ідея створити громаду, яка б популяризувала українську культуру й допомагала людям, виникла давно. Відшукавши місце, час та ще кілька ідейних та творчих людей, ми створили громадське об’єднання, яке досить довгий час існувало у незареєстрованному статусі. Проте це зовсім не було перепоною для діяльності. Ми проводили багато заходів, збирали людей, згуртовували усіх бажаючих. Українці – це величезний потенціал ідей, натхнення, ентузіазму. З нашими жінками дійсно можливо “звернути гори”. Й що, власне, сталося. Зібравшись разом один раз, вже ніхто не хотів відпускати такої можливості зустрічатися знову й знову.
Візитівкою нашої громади є два творчі колективи: жіночий співочий “Калина” та дитячий танцювальний “Світанок”. Власне, вони є “левовою часткою” нашої громади. Про них й розкажу.
“Калина” – це група жінок, яка співає українські пісні. До неї належу й я. За рік існування ми взяли участь у 12 концертах, які проводилися не тільки на території Анталії, але й в інших містах Туреччини: Мармарис, Аланія, Наллихан. Знаєте, отак зібралися якось, визначили, які пісні нам подобаються. Й пішло, поїхало… Вивчили перші кілька, потім ще. При цьому ніхто з нас не є профі. Так, є гарний слух, колись у юності кожна співала в хорах або вчилася в музичній школі, але не більше. На мою думку, головне – мати величезне бажання співати, та співати від душі. Що ми й робимо! З часом до нас доєдналася професійний акомпаніатор, скрипальки, іноді беремо уроки вокалу. Звичайно, вдосконалюємо свій спів, розвиваємось, вчимося на помилках. Нам, учасникам колективу “Калина”, дуже важливо не лише, як і що ми співаємо, але й як виглядаємо зі сцени. Адже представляємо нашу неньку Україну. В нас дуже яскраві костюми, які замовляємо їх з України. Це вишиті сукні в сучасному виконанні.
Діти колективу “Світанок” також мають вже кілька сценічних костюмів. До речі, перші костюми ми шили власноруч, лише з часом придбали справжні віночки й вишиванки. Для обох колективів починалося все з кількох людей, приміром, до “Світанку” прийшло лише 6 діточок, переважно діти тих мам, що співають в “Калині”. Проте зараз юних танцюристів майже втричі більше. Раніше ми давали оголошення, запрошували до колективу, проте зараз в нас діє своєрідний відбір. Хоча учасником може стати кожен, було б лише бажання.
Оце і є наша громада!
У-А: Які іще напрямки робити громади, окрім цих творчих колективів? Н.К.: В приміщенні громади працюють курси іноземних мов, зокрема, турецької та англійської. Як тільки з’являться бажаючи вивчати українську та французьку, відразу відкриємо й такі, бо фахівців у нас вистачає. Я й сама педагог-лінгвіст вищої категорії. Маю великий досвід роботи, як у школі, так і мовну практику. Ще в офісі працює дитячий колектив сучасного танцю. Хореограф теж із України. В планах робити майстер-класи з різновидів суто українського прикладного мистецтва: петриківський розпис, вишивка хрестиком, вишивки бісером, писанкарство. Ми по-трохи знаходимо майстринь серед наших діаспорчан.
У-А: Що ж таке “Середземноморське об’єднання українців”? Чому саме така назва? Чим займається спілка? Н.К.: “Середземноморське об’єднання українців” – це об’єднання ідейних та творчих українців по всьому узбережжю, які всім серцем вболівають за Україну. В нас є правило в громаді – спілкуємось між собою виключно українською. Ми, до речі, першими в Туреччині започаткували традицію колядування. Хоча, напевно, багато наших співвітчизників також збиралися разом на свята. Минулого року, на Різдво, ми з дівчатами їздили по домівках знайомих і вітали зі святами, співаючи Різдвяних пісень. Цього року колядували на головній сцені міста Аланія, на запрошення місцевої влади. А ще були у Самсуні на запрошення місцевої церкви й тамтешньою української громади.
Також в нас є один проект, який, до речі, вже діє, й такого, мабуть, ніхто ще не робив: ми їздимо по весіллях. До наших дівчат, які виходять тут заміж. Вдягаємо традиційні українські костюми, печемо коровай та з народними традиційними українськими весільними піснями вітаємо наречених. Знаєте, яка реакція? Турки просто у захваті, усе фільмують на свої телефони, а українські наречені та їхні батьки сльозу пускають. Робимо це для душі, аби людям було приємно.
У-А: Що у Вас в пріоритетах на даному етапі? Н.К.: Хоча ми існуємо трохи більше року, офіційна реєстрація відбулася лише 2 січня 2018. Й це надає нам ще більше сил та можливостей. Зараз ми займаємося організацією підписання угоди щодо спільної роботи українського та турецького вищого музичного навчального закладу. Це дасть, сподіваюся, можливість організовувати та проводити спільні музичні фестивалі, концерти, майстер-класи та сольні виступи видатних майстрів музики.
Нещодавно, 4 січня наше товариство провело захід у приватному університеті м. Анталія. Ми спробували донести та показати турецьким студентам на сцені Різдвяні та Новорічні традиції українців.
Цього року представник губернаторства Анталії запросив наших дітей на концерт 23 квітня. Тож у нас важливе завдання – гідно представити Україну на найбільшому дитячому святі Туреччини.
Наші хореографи вирішили ставити гуцульський номер. Сподіваємося, номер вийде гарний.
У-А: Як реагують глядачі на виступи Ваших колективів? Н.К.: Глядачі дуже позитивно реагують на нас. Якось ми їздили на міжнародний фестиваль у невеличке містечко Наллихан на запрошення місцевої адміністрації. Цікаво й незвично, але нас попросили ходити містом у сценічних вишитих сукнях. Люди підходили, роздивлялися, запитували, хто ми й звідки. А під час концерту аплодували, підтримували. Проте безперечні фаворити будь-якого виступу – це наші діти. На них реакція у турків особлива. Вони чекають біля сцени наших дітей і заціловують. Особливо потерпають від “залицянь” прихильників наймолодші учасники колективу. Всім відомо, що культ “дитини” у Туреччині дуже й дуже в пошані.
У-А: Що можете побажати українській діаспорі загалом? Н.К.: Усім бажаємо єдності, взаєморозуміння, процвітання. Ми проживаємо далеко від рідного дому, в чужій країні, тому підтримка дуже важлива. Хочеться, щоб мир і злагода завжди були в кожній сім’ї, в кожному домі, в Україні та у всьому світі!
Колектив “Укр-Айни” та Координаційна Рада українських громад в Туреччині бажають Вам та Вашому Товариству успіхів, натхнення та процвітання.
