Це ексклюзивне інтерв’ю з однією з найбільш популярних блогерок в Туреччині (як свідчить опитування) Юлією Троцюк-Наджар.
Багатогранна і талановита особа, спілкування з якою просто насолода для вух і для душі. На даний час Юлія працює методистом в школі. Планує повністю присвятити себе викладанню в школі, адже бачить в цьому своє покликання. Юлія Троцюк-Наджар після періоду проживання в Стамбулі, переїхала в Дідім, і тепер насолоджується краєвидами Егейського побережжя. Її сімейне щастя наповнюють донечка Ада-Дарина, чоловік Куртулуш, пес-бульдог Ріко, кіт Руфус та черепаха.
Ось її історія блогерства та бачення Туреччини.
УА: Яка Ваша історія приїзду до Туреччини?
ЮН: Після знайомства з моїм майбутнім чоловіком ми підтримували наші відносини на відстані протягом двох років. Потім ми вирішили, що житимемо в Україні, оскільки я мала роботу і досить амбіційні плани на майбутнє. Але у Хема бізнес в Україні “не пішов” й він запропонував спробувати пожити в Туреччині. Після приїзду я швидко адаптувалася і почала працювала вже через місяць, там зустрілася з дуже щирими людьми і життя пішло своєю чередою.
УА: Скільки років Ви вже знаходитесь в Туреччині? Які Ваші враження?
ЮН: В Туреччині я знаходжусь вже 7,5 років. Враження про країну Туреччину дуже різні. Часом полярні. Їх так багато, що я відчуваю прямо фізичну потребу про них десь писати. Лейтмотив – Туреччина, але це не лише пляжики в Анталії, а значно глибша культура, неоднозначна історія, різні та неймовірні люди, щоденні надривні сусідські драми …
УА: Який досвід у блогерстві?
ЮН: Блог я почала вести в 2006 році, але тоді то були якісь писульки-рефлексії, а з переїздом в Туреччину вже почала писати про навколишнє життя.
УА: Коли вирішили писати і чому, власне, українською?
ЮН: Чому українською? Колись я писала і російською, і англійською, але то не мало вельми великого значення, “аби читалося”. Вдома, в Луцьку, ми говорили українською. Звісно, у нас також є російськомовні родичі. До мов у мене філологічний інтерес. Ідентифікую себе як україномовну, і тому мені зручно користуватися запитами в гугл українською, читати українську Вікіпедію і т.д., бо думаю українською.
Коли починала роботу над “З Туреччини. З любов’ю” вирішила собі, що то буде контент українською. Бо такого мало. А хочеться, щоб було багато. І хотілося б звернутися до блогерів, інстаграмерів, у яких рідна мова українська, а пишуть російською, бо так “общепонятно”, якщо ви володієте рідною мовою, дозвольте вашим читачам читати вас українською. То об’єднує.
Кількість переглядів, перепостів і лайків – не найважливіше у світі. А якщо вкрай переживаєте за ваших читачів, які не зрозуміють вас – дублюйте ваш контент в перекладі іноземними мовами.
УА: Як обрали тематику дописів?
ЮН: Тематика досить очевидна – про те, що мене цікавить і те, що, як я думаю, буде цікаво людям, які живуть у Туреччині, планують тут жити чи просто цікавляться країною. Часом приходять питання на мейл, я ж також публікую це на сайті, може ще кому знадобиться.
УА: Як би Ви охарактеризували свій особливий стиль написання?
ЮН: Ой, про стиль питання складне, бо навіть не задумувалась зроду-віку. Як говорю, так і пишу. Часом проскакує суржик чи арго – для мене то є ознака живої мови. Хочу, аби у людей було таке враження, наче оце перед ними сиджу, і ми просто базікаємо дружньо.
УА: Хто Ваша аудиторія?
ЮН: Аудиторія? Відверто кажучи (а так мені підказує аналітика гугл), то 90 % жінки. Підозрюю, що 80% з них одружені з громадянами Туреччини або планують вляпатися в цю авантюру. На сайт приходять ті, кому цікава Туреччина.
УА: Написання блогу для Вас є основною роботою чи хобі?
ЮН: Сподіваюся, що колись буде основною роботою на рівні з педагогічною діяльністю.
УА: На які труднощі натрапляли при написанні блогу в Туреччині?
ЮН: Намагаюся не писати на гострополітичні теми. Бо нас багато і у всіх різні погляди. Ну і у релігію не вельми вдаюся – як показує практика, такі пости не одну “міцну” дружбу розбили.
УА: Звідки черпаєте натхнення до написання?
ЮН: Саме процес писання мене надихає жити так, як я живу. Я Люблю Туреччину, навіть якщо цього не видно неозброєним оком. Що там казати – країна складна. Пишучи про неї, я ніби самоаналізую все це діло, і так мені тут легше і комфортніше (але все одно Україна найкльовіша (сміється).
УА: Як бачите майбутнє свого блогу?
ЮН: Коли я починала писати на “З Туреччини”, то не бачила чіткого майбутнього блогу. Але за ці місяці я отримала гарнющий фідбек: люди приходять, підписуються, радять щось, сварять мене. А тому я взялася за це “плотніше”. До кінця літа на сайті буде невеличка перетрубація. Все йде до того, що буде більше дописувачів. Вже є веб-майстер, основне завдання якого сьогодні – це повиправляти те, що Юля-велика-грамотєйка-програмістка наробила за ці 7 місяців. І, звичайно, дуже хотілося, щоб це все окуповлювалося. Основна мета на майбутнє – зробити таке місце-здибанку для українців, які змогли б знайти будь-яку інформацію про Туреччину, допомогти при потребі одне одному, знайтися людям для співпраці і т.д.
УА: Чи задумувались над видавництвом книжки?
ЮН: Як і всі блогери, певно, думаю, що я нереальна писака і таких більше нема ніде. І світ мусить дізнатися про нас! І книжки наші будуть «нетлєнні»! Задумувалася, якщо чесно. Але оскільки ще нічого для цього не робила, значить не припекло. Сьогодні переді мною є терміновіші завдання. А далі буде видно …
Дописи Юлії Троцюк-Наджар можна також побачити і на сайті “Укр-Айни”. Від імені всієї команди “Укр-Айни” бажаємо успіхів на творчому шляху і багато дописувачів. Ми будемо раді сповістити нашій громаді, якщо в майбутньому Юлія Троцюк-Наджар видасть книжку.
Інтерв’ю взяла Анастасія Стельмах
