Пані Анна веде свій блог в Інстаграмі, який є чи не найбільшим серед україномовних сторінок в цій мережі. Щодня за її життям в Туреччині спостерігає понад десять тисяч користувачів. У цьому інтерв’ю вона розповіла нам, як вона змогла перетворити хобі на прибуткову справу.
Пані Анно, розкажіть коли Ви почали вести свій блог?
Моя особиста сторінка з’явилась ще в шкільні роки. Вона пройшла різні етапи, спочатку це був звичайний блог, де я ділилась своїми світлинами, потім я її видалила, а невдовзі відновила. У мене не було особливих амбіцій, я була звичайним користувачем. Після переїзду до Туреччини я ніде не працювала, в мене не було тут друзів та родини, мені було нестерпно нудно. Одного дня я почала писати про Анталію та своє життя в цьому місті. Оскільки в той період мого життя в мене з’явився новий статус – «господиня дому», я почала багато готувати для чоловіка. Шукала рецепти в Інтернеті та ділилась ними на своїй сторінці. Багато писала про свої думки та спостереження на різні життєві та побутові теми.
А коли ви перейшли на інший рівень? Коли зрозуміли, що це вже не просто особиста сторінка, а справжній блог?
Після року проживання в Туреччині в мене стрімко почала рости кількість підписників. Зрозуміла, що мій контент цікавий людям. Тоді я зайнялась самоосвітою та почала досліджувати ремесло блогерства. Багато читала про те, як просувати сторінку, які ставити хештеги, як проводити розіграші, як працювати з кольорами, як обирати локації, які теми висвітлювати та як подавати інформацію. Я почала робити сторіс щоденно, хоча раніше робила це лише коли в мене було бажання. Я відчула що моє невинне хобі, яке мають мільйони людей по всьому світу, переросло в роботу. До мене почали надходити ділові пропозиції, отримала рекламні контракти, об’єдналась з іншими українськими блогерами і провела декілька розіграшів. Почалось зовсім інше життя.
А хто ваша цільова аудиторія?
Переважна більшість моїх підписників проживають в Україні, а також великий відсоток складає українська діаспора в Туреччині. Читають мене і туркені, а особливо за контентом, який я створюю відвідуючи Україну. Вони досить активно реагують на все українське та традиційне, а також на сніг та наші страви.
Яка ваша місія? Що ви хочете донести своїм читачам?
Я хочу показати яким є життя в Туреччині. Багато людей вважають, що життя біля моря є суцільною казкою, проте тут є свої і труднощі, і радості. Дев’яносто відсотків моїх дописів є інформативними та корисними. Я завжди намагаюсь підказати де і що вигідно купити, як гарно провести час в Анталії, де скуштувати смачних страв тощо. Для української діаспори я розказую про процедури оформлення різних документів потрібних для переїзду та життя в Туреччині. Висвітлюю зміни в турецькому законодавстві, які можуть торкнутись українців тут. Часто розповідаю про ціни на поширені продукти, щоб мої читачі в Україні змогли порівняти якість життя, бо впевнена, всім цікаво побачити як виглядає життя за кордоном без прикрас.
А чи не боїтесь Ви що у вас невдовзі можуть закінчитись теми? Судячи з ваших слів, Ви вже досить багато чого розказали про логістичні моменти проживання в Туреччині?
Розказала, але ті ж самі документи мають декілька видів, все залежить від статусу перебування українця на території країни. До того ж, часто змінюється порядок проходження бюрократичних процедур. Чого тільки одна пандемія наробила! З’явилось стільки нових правил, обмежень, змінились звичні процеси в житті турецького суспільства. До того ж, в Туреччині як і в інших країнах трапляються резонансні події та явища: землетруси, лісові пожежі, повені, валютна криза, підвищення цін, нові закони тощо. Все це я коментую у своєму блозі і показую реакцію людей. Ну і моє життя насичене цікавими моментами та подорожами, так як ми з чоловіком періодично мандруємо та відвідуємо красиві куточки Анталії та інші міста Туреччини.
Чи встигли Ви за цей час стикнутись з хейтом? Як часто Вам пишуть злісні коментарі?
З аудиторією мені пощастило, бо мої підписники досить відкриті та спокійні Від своїх читачів негатив не отримую, можливо тому, що я і сама негатив не транслюю. Я не конфліктна людина, тому я оминаю теми «з гострими кутами». До прикладу, я можу говорити про вакцинацію від коронавірусу, але це роблю дуже об’єктивно. Я нікого не закликаю, не відмовляю, а просто ділюсь своїми думками. Не хочу, щоб люди сварились на моїй сторінці.
Чи є у Вас «теми табу» про які Ви не будете говорити за жодних обставин?
Не скажу що ця тема в мене під забороною, але мені важко розповідати про особисте, як от відносини з чоловіком і все що стосується родини. Зовсім нещодавно я потрохи почала ділитись найсокровеннішим. Написала пост про те, що бувають різні труднощі в житті родин: фінансова криза, проблеми на роботі, різні ситуації в країні, які неминуче впливають на наше життя. Люди відреагували активно, бо всі ми однаково переживаємо такі моменти. Я все ще не розповіла історію знайомства зі своїм чоловіком, хоча це чи не перша тема, які висвітлюють українські блогери в Туреччині, які переїхали сюди в невістки. Я не тримаю інтригу. Просто я ще не готова про це писати зараз, хоча впевнена що ця історія розміром чи не в десяток дописів.
Як ваша родина реагує на Ваш блог, який став вашою робою і на те, що Ви увесь свій побут транслюєте в Інтернет?
Чоловік мені в усьому допомагає: відвідує зі мною всі робочі зустрічі, допомагає підписувати сторіс турецькою, фотографує мене, дає мені ідеї та поради. Моя активність в сторіс його зовсім не дратує, він щиро радіє моїм успіхам. А я в свою чергу, розставляю пріоритети в часі. Знаю коли треба зробити фото, а коли телефон краще прибрати та долучитись до сімейного застілля, наприклад.
Турецька родина з розумінням ставиться до моєї роботи і навіть тішиться коли я розповідаю своїм підписникам про місцеву їжу та напої. Моя родина в Україні теж задоволена тим чим я займаюсь, бо має нагоду мене бачити щодня. Родичі дізнаються про все що зі мною стається через мій Інстаграм. Це нас зближує. Попри кілометри та Чорне море.
На початку нашої розмови Ви згадали про нудьгу, яка спіткала Вас після переїзду до Туреччини. З цим явищем стикається багато українок в цій країні. Ще однією проблемою відсутність кар’єрних перспектив та власного заробітку. З огляду на Ваш досвід, чи може такий блог привести жінку до фінансової незалежності?
Може, але не одразу. На це треба багато часу, сил. Не обійдеться і без фінансових вкладень: реклама, співпраця з іншими блогерами, проведення розіграшів. Думаю, почати заробляти можна маючи всього декілька тисяч підписників, бо трендом 2022 року є саме мікро-блоги, а не мільйонники. Рекламодавці зрозуміли, що важливим фактором є наскільки активна аудиторія сторінки, а не кількість підписаних на неї акаунтів. В маленькому блозі автор завжди на зв’язку і відбувається жвавіше спілкування, саме це найбільше цінується в сучасному Інтернеті. Тому, я бачу в цьому ділі тільки перспективу, просто треба визначитись з темою блогу та невпинно працювати.
Посилання на сторінку в Інстаграмі пані Анни тут.
