«Свою Україну любіть. Любіть її…
Во врем’я люте.
В останню тяжкую минуту.
За неї Господа моліть…»
(Т.Г. Шевченко)
Ці рядки актальні й донині, як і постать видатного Кобзаря. Щорічно 9 та 10 березня Україна відзначає Шевченківські дні − дати народження і смерті поета, що став головним українським пророком і народним символом. Його називають провісником нового життя, народним пророком, титаном духу, який уболівав за долю рідного народу, тому й залишив нащадкам духовний заповіт, що передається із покоління в покоління, від роду до роду. Духовну велич і красу українського слова він підніс на найвищу височінь.
У цей день пропонуємо згадати, ким був Тарас Шевченко, а також ознайомитись з маловідомими фактами з життя найвідомішого українського поета.
Історія життя Шевченка – це історія успіху кріпака. Він людина, яка зробила себе сама. Виріс в селі Керелівка, а не Кирилівка, як пишуть у всіх підручниках. Назва села походить від сільськогосподарського інструменту “керели”, схожого на граблі.
Народився в кріпацькій, але не дуже бідній сім’ї, і належав Василю Енгельгардту з народження. Мама Тараса була вільною селянкою, яка одружилася з кріпаком. Один із дідів за матір’ю, Яким Бойко, мав кузню й пасіку. А батько чумакував.
Дід Іван і батько Григорій були грамотними й “щонеділі читали Мінею”. У Тараса були 5 рідних братів і сестер, шоста дитина померла. З усіх навчився читати й писати тільки він. Батько вирішив інвестувати в нього, бо бачив, що хлопець дуже вирізняється з-поміж інших.
Батько Тараса бачив, що він не придатний для хатнього й сільського господарства. У його усному заповіті були такі слова: “Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо”. Саме тому Тарас був єдиним, кого у 8 років віддали до дяківської школи.
Для Шевченка єдиний спосіб вибитися в краще життя – стати художником-богомазом (малювати ікони). У 12–15 років він був готовий ходити селами 15–20 км, шукаючи собі наставника. Це – історія про шалену жагу до знань.
Перші гроші заробив, допомагаючи відспівувати небіжчиків. Він був помічником священника.
Ціна свободи Кобзаря – 2500 рублів – еквівалент 45 кілограмів срібла або понад 40 тисяч доларів на сьоогоднішній день. Саме стільки було витрачено на викуп поета з кріпацтва. Заробити таку фантастичну суму зміг Карл Брюллов, написавши портрет Василя Жуковського і продавши його на аукціоні.
Коли Тараса викупили з кріпацтва, він виконував портрети на замовлення. Повернувшись в Україну, він малював дуже багатих і заможних людей за солідні гонорари.
За життя Кобзаря більше цінували як художника, ніж як поета. Він був улюбленим учнем Карла Брюллова, а в 1860 році був удостоєний звання Академіка гравіювання від Імператорської Академії мистецтв за гравюру за картиною Рембрандта Притча про робітників на винограднику.
Перший “Кобзар“, який вийшов у 1840 році тиражом у 1000 примірників, розкупили за 2 тижні.
За все життя лише 15 років поет провів в Україні. У 14 років він виїхав із України з поміщиком Енгельгардтом, якому прислужував із дитинства, і потім приїжджав в Україну лише погостювати.
1384 – стільки пам’ятників Тарасові Шевченку встановлено в світі. Його культ – в основі української ідентичності. Наші люди, коли їхали в еміграцію, сприймали Шевченка як святиню. І коли вони там оселялися, то будували церкву, школу й пам’ятник Шевченку. Наша громада так маркувала територію.
Знають про Шевченка і в Туреччині. Вихованці Української суботньої дитячої студії при Українській спілці в Анкарі та їх батьки приєднались до святкування річниці з дня народження Т.Г. Шевченка. Читали вірші, слухали і співали пісні на слова поета, виконали танець на пісню “Минають дні…”, зробили малюнки відомих картин нашого генія та розмалювали “свого сучасного Шевченка”. Дякуємо художнику Олександру Грехову за надані матеріали від проекту “Квантовий стрибок Шевченко”.
