Культурне збереження української ідентичності – одна з найголовніших проблем української діаспори сьогодення. Діти, перебуваючи за кордоном, бажаючи того чи ні, виростають в іншомовному оточення й переймають усі аспекти “іноземного” життя. Відтак, долучення своїх дітей до вивчення мови, літератури, історії України для багатьох українців є актуальною проблемою. Батьки, у більшості, зацікавлені у створенні, утриманні та розвитку національних шкіл різних типів. Таким чином вони прагнуть вберегти своїх дітей від асиміляції, і саме з існуванням та розвитком українських шкіл пов’язують майбутнє своїх нащадків. Адже кожен з нас, я впевнена, мріє в майбутньому повернутися на Батьківщину.
Наша держава всіляко підтримує й намагається задовольнити національно-культурні потреби закордонних українців: укладає міжнародні договори, які передбачають створення оптимальних умов для задоволення їхніх соціальних та освітньо-культурних потреб, сприяє функціонуванню так званих “суботніх” та “недільних” шкіл. Проте, наскільки реально забезпечене право на освіту українців за кордоном й чи воно є дійсно дієвим – питання досить дискусійне. Та сьогодні не про те.
В багатьох країнах українські громади утримують заклади таких типів: українські суботні та недільні школи з нахилом до релігії, де вивчаються українська мова, релігія, історія та культура. Проте такі предмети вивчають також і в широкій мережі громадських шкіл, більш відомих під назвою “рідні школи”. Вони, як і попередні, утримуються українськими церквами та різними організаціями. В містах учням пропонують так звані “курси українознавства”. Програма зазвичай визнається і підтримується провінційними міністерствами освіти, тому випускники отримують диплом з української мови. Також є заклади, де українські студії, що складаються з багатьох предметів, є невід’ємною частиною шкільної програми.
Після численних звернень закордонних організацій до української влади в 2006 р. було оголошено про здійснення проекту Міністерства освіти України – Міжнародної Української Школи. Наразі дана організація координує діяльність закордонних українських навчальних закладів, у яких вивчається або ведеться викладання українською мовою, надає методично-інформаційну підтримку закордонним шкільним осередкам. Проте не зважаючи на всі “плюси” даної задумки, є й чимало “мінусів”. Дистанційне навчання, як не крути, є дистанційним, й воно ніколи не стане повноцінним для виховання патріотичності. Й програма даної школи розрахована на навчання у п’ять днів, що, погодьтесь, не завжди є доцільним. Адже дитина все-таки проживає в іншій країні й має якось адаптуватися, а без відвідин місцевого садочку чи школи – це просто неможливо. Тому й для наших людей залишається один варіант – суботні школи. Добре є те, що сьогодні майже у кожній країні створені такі заклади: вони функціонують лише один день на тиждень, що, на жаль, є досить мало, та все ж, не зважаючи ні на що, вчителі, батьки й самі діти докладають максимум зусиль, аби зробити таке “неповне” навчання повноцінним. Й варто визнати, що це в багатьох випадках вдається зробити.
В Анкарі при ГО “Українська спілка” діє Суботня школа, яка проводить заняття з української мови та літератури, культури, народних танців та співів, образотворчого мистецтва. Всі викладача є професіоналами із багаторічним досвідом.
У школі навчаються діти від 5 років. Програму створено з урахуванням вікових особливостей, на основі головних принципів фінської освіти: застосування ігрової форми навчання; рівності дорослих та дітей; індивідуального підходу; необов’язкового перебування за шкільною партою; заняття на свіжому повітрі; відвідування музеїв, галерей, історичних пам’ятників та інших цікавих місць регіону.
Для молодшої групи заняття проводить Катерина Волкодав. Народилася та виросла вона у місті Херсон. Там й закінчила Херсонське музичне училище за спеціальністю “фортепіано”, а згодом вступила до Херсонського педагогічного університету на кафедра музичне мистецтво. Відразу після навчання пішла працювати у дитячий садок, бо дуже любила маленьких дітей. Хоча Катерині пропонували роботу у музичній школі, адже її бали були досить високі. Та дівчина вирішила, що у садочку зможе краще придивлятися за дітками. Коли ж примхлива доля закинула дівчину до Туреччини, постало питання пошуку роботи, й Катерина відразу вирішила для себе, що буде працювати знову ж тільки із молодими даруваннями. Саме так й попала вона до Суботньої школи у м.Анкара. На уроках бавлячись всі разом вивчають рідну мову. Адже Катерина переконана, що не лише вона навчає, але й її навчають. Хоча процес зовсім не з легких: є й такі, що не знають й не розуміють української мови. Але зі всіма труднощами Катерина впорається, адже має досвід та бажання. Що стосується методики, то тут дуже важко визначитися й притримуватися однієї. Тому й навчання є дуже різноманітним та різноплановим відносно підручників, методик та систем. Але діти тому тільки раді, адже нудьгувати на уроках не доводиться.
Старша група переймає знання від Анастасії Гювен. Родом вона із Одеси. Дівчина зізнається, що у школі найбільше не любила українську мову та літературу, адже вчителько щоуроку “присікалася” саме до неї. Ще тоді мама Анастасії говорила їй, що, напевно, викладачка у ній побачила ту іскру, яка є у кожному наставнику. Так й сталося! Дівчина почала вчитися на філологічному факультеті. Університет закінчила з червоним дипломом, а вже на п’ятому курсі почала працювати у школі. Пішла туди на декретне місце, та залишилась на 8 років. Паралельно отримувала другу освіту – вчитель англійської мови. Після цього працювала у початковій школі та у дитячому садочку. Аж поки не переїхала в Туреччину. Й коли тут почала шукати роботу, то й вибір впав на те, що найкраще вміє робити – вчителювати. Й, дякувати Богу, потрапила саме до Суботньої школи м.Анкари. Адже й батьки, й діти, й колектив ГО “Українська спілка” дуже люблять молоду та активну вчительку!
Образотворче мистецтво викладає неймовірно талановита Анна Скоробагатько-Полат. Анна дуже талановита та різногранна людина. Й не дивно, що дітки, та й не тільки вони, тягнуться до неї. Із справжніми митцями так: вони ніби випромінюють світло, яке вабить усіх навколо. При викладанні образотворчого мистецтва пані Анна не притримується жодних методик, адже, на її думку, вони сковують весь потенціал. Не треба боятися того, що так й “рветься” із тебе. Адже найчастіше оте потаємне, що приховує дитяча душа, й є справжнім талантом. Тому художниця лише злегка підштовхує своїх вихованців, направляючи своєю впевненою та майстерною рукою. Її техніка оригінальна, а форма викладу матеріалу запам’ятовується. Інтерв’ю із Анною ви можете почитати тут. А ознайомитися із її роботами тут.
Всім “па” із гопака навчає чарівна, молода та неймовірно харизматична Анастасія Гюркан. Думаю, що усі, хто знайомий із цією дівчиною, такої ж думки. Закінчила Анастасія Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини. Навчалася майбутній хореограф на факультеті мистецтв. Ще тоді дівчина відчула у собі потяг до прекрасного, адже душу “митця” не приховати. Навчаючись, Анастасія літом працювала з дітками в елітних таборах Скадовського. А після завершення навчання отримала направлення до Шевченківської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю. Робота, варто зазначити, досить непроста. Та ще й для молодої дівчини. Та Анастасія працювала у закладі 3,5 роки. Й зовсім не хотіла покидати діток, та доля – дивна річ, їй краще знати, куди нас “засилати”. Так й сталося із дівчиною. Доля заслала її до Туреччини. Два роки вона працювала в Сіде (Анталія) аніматором із діткам. Й саме там зустріла свого майбутнього чоловіка. Й тепер, дякуючи примхам долі, пані Анастасія працює у Суботній школі м.Анкари. Чому ми неймовірно раді! Адже дівчина – направду самородок, вона не просто навчає дітей, але й гармонійно та активно влилася у життя української громади.
А співам діток вчить оперна співачка із багаторічним досвідом та неймовірним талантом Олена Шімшек. Вона є заслужено українською оперною співачкою. Й цим, мабуть, вже багато сказано! Адже не кожна, навіть повноцінна, школа може похвалитися таким вчителем. Закінчила пані Олена Національну музичну академію України імені П.І. Чайковського. Й уже неодноразово усій Анкарі довела свою професійність та талант, виступаючи на різнопланових заходах Посольства України у Туреччині. Й завжди прикрашала свято своїм чарівним співом. Тож із вчителем співів Суботній школі м.Анкара надзвичайно пощастило! Олена дуже любить діток, адже й сама виховує донечку, й намагається передати малим дарування усе, чого навчилася й пізнала. А дітки з радістю переймаються любов’ю до музики, а батьки бачать результати такої недовгої, але надзвичайно плідної роботи.
Ось такі чарівні викладачі в Суботній школі м.Анкари. Тож усіх, хто ще не записався до закладу, ласкаво просимо! Й поспішайте, адже новий семестр саме розпочався.
Автор: Вікторія Башер
