Першу частину можна прочитати тут.
Годування
У Туреччині про 3 роки декретної відпустки туркені можуть лише мріяти, бо жінка, що працює, має всього 16 тижнів декретної відпустки, 8 тижнів до пологів та 8 – після, а далі – дитину залишають на догляд бабусям або нянечкам. Тому, зі зрозумілих на те причин, працюючі мами завершують грудне вигодовування до року. Доки дитині виповниться 1 рік жінка має право на вільних 1,5 години на день для годування, і може використовувати цей час щодня, наприклад, йти з роботи раніше, або, накопичуючи години, взяти додатковий вихідний день на тижні. Мами, що не працюють, на власний розсуд можуть продовжувати грудне вигодовування і довше.
У кожному торговому центрі майже на всіх поверхах обладнані окремі кімнати для годування, де мама може погодувати малюка груддю або ж замінити підгузок. В окремих торгових комплексах вже є навіть платні кімнати, які за символічну плату пропонують більш комфортні умови, в кімнаті є мікрохвильова пічь, для того, щоб підігріти суміш, а а прибирання проводиться після кожного відвідувача.
У деяких сучасних районах туркені не соромляться годувати дітей грудьми в громадських місцях, прикриваючись накидкою з тканини. Утім, врахочуючи те, що за релігійними переконаннями жінка не має права оголювати частини тіла перед іншими, переважна частина населення, а особливо в консервативних та релігійних районах, ставиться до такої ідеї з осудом.
Міністерство у справах сім’ї та соціальної політики Туреччини теж намагається не бути восторонь та пропагує грудне вигодовування як основну їжу до 1 року. На каналі Youtube запустили соціальну рекламу, в якій розповідають про користь грудного молока, агітуючи турецьких мам годувати грудьми своїх малюків та не поспішати переводити малюка на “дорослий стіл” до 1 року.
Прикорм, як правило, починають вводити з 4-6 місяців. Прикорм “по-турецьки” доволі ситний, складається з трьох основних прийомів їжі та двох перекусів ледве не з першого дня і включає різні овочі, до яких поступово додаються молочний рисовий пудинг, “пекмез” (тягучий сироп коричневого кольору, отриманий в процесі перероблення найчастіше винограду), крем-сир “Лабне”, бісквіт, йогурт та інше, з круп – манна, булгур, рис, а з 8 місяців – починають вводити м’ясо і здебільшого це м’ясо ягня. Однак, у багатьох турецьких сім’ях часто практикують “педприкорм” для того, щоб змалечку знайомити дитину з різноманіттям смаків і ще й тому, щоб не ускладнювати собі життя приготуванням щоразу окремого меню для дитини. Тобто, після появи у дитини харчового інтересу мама починає давати йому шматочки їжі зі своєї тарілки. За моїми спостереженнями турецькі мами сміливіші у тому, щоб пропонувати дитині різну їжу трохи не з пелюшок, тоді як “наші” – більш обережні та частіше хвилюються за наслідки.
І для порівняння, варто згадати про фінансову підтримку турецького уряду при народженні дитини. Зокрема, допомога при народженні – “doğum yardımı” – виплачується одноразово у сумі 300 турецьких лір за першу дитину, за другу – 400 лір, три і більше – 600 турецьких лір.
Окрім цього, роботодавець щомісячно разом з медичною страховкою оплачує своєму працівнику так звану “мінімальну допомогу на проживання” – “Asgarı Geçim İndirimi” – з розрахунку на кожну дитину в сім’ї у сумі орієнтовно 130-200 турецьких лір. А далі, держава відшкодовує роботодавцю понесені витрати на страховку та допомогу.
Виховання
Переважна більшість дітей починають відвідувати дитячий садок з 2.5-3-х років . Сім’ї з середнім достатком та вище надають перевагу приватним дитсадкам, у яких вивчають англійську, проводять йогу для дітей, а в старших групах – дітей в ігровій формі вчать грати в шахи для розвитку логіки, пишуть комп’ютерні програми і навіть проводять хімічні досліди. Зрештою, спектр занять буде залежати від обраного садочка та його вартості. Задля безпеки, дітей відвозить та привозить платний шкільний автобус.
Дуже тішить мене, як маму, наявність великої кількості дитячих майданчиків біля житлових будинків, в парках та скверах. І якщо українські діти вимушені гратися ледве не на залишках тих майданчиків, які були побудовані ще за часів мого дитинства, то турецьким дітям у цьому розумінні пощастило більше. Ігрові території у Туреччині доглянуті, обладнані сучасними гойдалками та гірками, зі спеціальним покриттям, щоб не сильно поранитись при падінні.
Іншою істотною відмінністю є те, що у Туреччині не прийнято гуляти з дітьми, якщо на вулиці температура нижче 15 градусів. А поодинокі мами з дітьми восени чи взимку на вулиці, які вам можуть зустрічатися, це в основному росіянки або українки. Щодо турецьких батьків та бабусь, то вони переконані, що холодна пора року не сприятлива для прогулянок і навіть шкідлива, бо дитина замерзне та застудиться.
У “наших” мам, які проживають у Туреччині, доволі часто складається враження, що у турецьких дітей немає певного режиму і о 12.00 ночі можна чути дитячий галас з вулиці. Таке поводження з дітьми справді типово для турецьких батьків. А ще туркені більше довіряють природному та самостійному розвитку дитини й вірять, що навички та вміння приходять в свій час.
І наостанок, згадала свою знайому американку, яка, захлинаючись від емоцій, розповідала, як вони вечеряли в одному турецькому ресторані з чоловіком та їх 3-х річним сином та їм (дослівно) “нічого не було за те”, що їх син перевернув з ніг на голову пів ресторану і навіть більше, персонал поводив себе дуже привітно і підігравав малому бешкетнику. І ця історія, напевне, найкраще демонструє місце дитини в турецькому суспільстві, бо в якомусь сенсі – “їм справді можна все”.
