При Українській спілці в Анкарі діє ансамбль народного танцю “Квіти України”. Ми поспілкувались з однією з учасниць цього ансамблю Ольгою Явуз, щоб дізнатись про історію заснування колективу, діяльність та плани на майбутнє.
Пані Ольго, розкажіть, будь ласка, як був створений колектив та чому ви вирішили до нього долучитись?
Танці були присутні в моєму житті ще з раннього дитинства, адже моя мати заслужений працівник культури України та засновниця народного ансамблю танцю «Вербиченька» у Бердянську. Ще змалечку я долучилась до цієї справи, яку не полишаю протягом усього свого життя. Після переїзду до Анкари мені дуже пощастило, адже місцева українська громада об’єдналась і заснувала Українську спілку в Анкарі. Серед чисельних проєктів спілки був колектив українського народного танцю. Я з радістю до нього долучилась і ось уже понад три роки ми з моїми колегами створюємо власні постанови танців та виступаємо на українських заходах в Анкарі.
А скільки учасників у вашому колективі?
Наш жіночий колектив зараз налічує майже десяток осіб: я, Анастасія Гюркан, Наталія Мисів, Катерина Ердоган, Оксана Ертюрк, Ольга Озташ, Маріана Паско, Олеся Гюрель та Анна Заревич, хоча на початку нас було лише четверо. Завдяки діяльності спілки та Посольства України в Анкарі ми беремо участь у різноманітних культурних заходах, де про нас дізнається українська діаспора і таким чином наші ряди поповнюються новими танцюристками.
Чи всі учасниці вашого ансамблю мають танцювальну освіту та досвід?
Так, кожна дівчина займалась танцями, але не завжди народними, а хіп-хопом, естрадними чи бальними. Проте, на наших репетиціях ми передаємо наш досвід одна одній та допомагаємо адаптуватись до українського народного танцю. Ми спеціально фокусуємось на наших танцях, адже хочемо, щоб в Туреччині було представлено більше елементів українства. Хочу також зазначити, що у нас немає офіційного керівника, ми всі працюємо однією злагодженою командою, розвиваємось та приймаємо рішення разом.
Як часто змінюються учасники вашого колективу? Чи є такі, що почали танцювати, але потім з якихось причин покинули колектив?
Від нас йдуть тільки у декрет. Декілька учасниць завагітніли, народили дітей і повернулись. Дівчатам у нас подобається, тому що ми більше ніж просто танцювальний колектив – ми родина, яка завжди вислухає, підтримає та порадить. Ми стали подругами та часто проводимо час разом поза межами репетиційної зали, а це має велику цінність, особливо для тих, хто нещодавно переїхав до Туреччини і не має тут ані друзів, ані знайомих.
Можливо, нас читають ваші потенційні учасниці. Скажіть, скільки часу займає адаптація до українських народних танців, якщо людина все життя займалась іншим стилем?
Це залежить від бажання людини. Зазвичай дівчата досить швидко адаптуються, бо коли живеш за кордоном загострюється почуття власної національної ідентифікації, хочеться бути ближче до України, тому сум за рідною землею мотивує наших танцюристок дуже сильно.
Розкажіть, будь ласка, про ваші постановки? Скільки вже є танців у вашому арсеналі та де їх можна побачити?
Найперший танець ми презентували на заході присвяченому до Дня народження Тараса Григоровича Шевченка, який проходив у Національній бібліотеці Туреччини в Анкарі. Ми завжди колективно вирішуємо який танок будемо ставити, які костюми одягатимемо та які рухи будемо використовувати у тій чи іншій постановці. На сьогодні у нас є 4 танці з різних регіонів України, а ще в процесі розробки гуцульський танок. На жаль, ми не проводимо репетиції останні декілька місяців у зв’язку пандемією, однак наш колектив тримається разом і кожна дівчина вже не може дочекатись зустрічі в нашій рідній українській спілці в Анкарі.
А як ви обходитесь без усіма знаного гопака? Чи є у вашому колективі чоловіки?
Справляємось, не можу сказати, що нам бракує чоловічих партій. У нас суто жіночий колектив, тому поставити гопака немає можливості, адже немає чоловіків, а вони в цьому випадку обов’язкові. Проте, українські танці настільки багатогранні, що нам завжди буде, що показати.
Ви згадали про дуже важливий елемент – костюми. Розкажіть, а де в Туреччині можна дістати український народний костюм, чи можливо ви їх власноруч шиєте?
Не шиємо і знайти їх в Туреччині неможливо. Костюмами та взуттям нас забезпечує Українська спілка в Анкарі. За що ми дуже вдячні особисто голові спілки пані Юлії Білецькій. Вона завжди до нас прислухається і надає нам змогу замовити костюми, взуття та аксесуари в Україні. Таким чином, ми повністю зберігаємо у наших танцях автентику української культури, що є надзвичайно важливим елементом кожного нашого виступу.
Чи чули ви про подібні колективи в Туреччині? Чи можливо, якісь турецькі групи танцюють українські танці?
Я можу назвати наш ансамбль унікальними, адже в Туреччині більше немає дорослих танцювальних колективів. Є лише дитячий та хор української пісні в Анталії. У квітні ми збирались їхати до Бурси на запрошення тамтешньої української спілки, але пандемія внесла свої корективи у наші плани і ми скасували поїздку. Тому, як бачите, нас запрошують навіть в інші міста Туреччини. Ми представляли Україну на дипломатичному ярмарку в Анкарі, виступаємо на заходах нашої спілки та завжди тішимось подібним запрошенням.
Про що ви мрієте? Яка ваша програма-максимум?
В першу чергу, плануємо вже нарешті зустрітись на репетиції. Хочеться більше концертів, бо вони нас дуже мотивують та додають нам запалу. Ми завжди раді новим учасницям і сподіваємось, що ряди нашого ансамблю будуть поповнюватись у майбутньому.
Чи плануєте ви ставити турецькі танці?
Поки таких планів немає, намагаємось сфокусуватись на українській культурі й гідно показувати її в Туреччині та знайомити місцевих жителів з нашою культурою. Нам дуже приємно, коли до нас після виступу підходять люди різних національностей та запитують про історію наших костюмів та танців. Це нас мотивує і додає нам сил, щоб стати кращими, працювати старанніше і таким чином показувати турецькому глядачу, якою прекрасною є наша рідна Україна.
