Відтоді, як я стала мамою, намагаюся вдосконалювати свої навички материнства, підчитуючи корисну інформацію та запозичуючи досвід не лише у знайомих мам, а й тих, які діляться своїми знаннями та поглядами в інтернет-спільнотах, створених для батьків. Зовсім недавно в одній українській групі натрапила на обговорення теми щеплень, де мами дискутували про те, чи варто погоджуватись на індійську вакцину, бо французької на той час ніде в місті не було. І на мить я себе відчула такою байдужою мамою, тому що досі не знала, якою вакциною робили всі щеплення моїй дитині в Туреччині. Отож, коли прийшла пора для наступного щеплення, я запитала у медсестри про країну-виробника вакцини. Очевидно, я була першою, хто цікавився цим, бо медсестрі довелося витратити чимало часу для того, щоб знайти відповідь. Я дізналася, що щеплення в 1 рік від вітрянки та КПК (кір, краснуха, паротит) проводили американською вакциною, а від пневмококової інфекції – турецькою. Далі медсестра пояснила, що вона в першу чергу звертає увагу на дату, до якої дійсна вакцина, та в яких умовах вона зберігається. І якщо холодильник, де її зберігають, раптом вийшов з ладу, або була відімкнена електрика на довгий час, вакцину повністю замінюють.
Всі щеплення, які є обов’язковими згідно з затвердженим календарем імунізації (Aşı Takvimi), проводяться безкоштовно у поліклініках – Aile Sağlığı Merkezi– або за вибором батьків у приватних лікарів. Окрім обов’язкових є ще додаткові платні щеплення, про які, як правило, попереджує дитячий лікар – для прикладу, від ротавірусної інфекції та від менінгіту, а батьки приймають рішення щодо їх доцільності. Цікаво, що всі лікарі вносять дані про щеплення до однієї бази даних “Gebliz”, що значно полегшує контроль за своєчасністю імунізації населення на державному рівні. Якщо дільнича медсестра не бачить записів у базі щодо наявності щеплення, то через кілька днів телефонує батькам для встановлення причини і запрошує прийти для її проведення.
Власне те, що у турецьких батьків рівень довіри до вакцинації доволі високий переконливо підтверджує статистика. Так, згідно інформації ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я) відсоток імунізації населення у Туреччині в 2016 р. складав 96%, тоді як, для порівняння, в Україні – менш ніж 50%. Можемо здогадатися, яке рішення прийняли для себе ті мами, які висловили в інтернет-спільноті свої сумніви щодо індійської вакцини.
В Aile Sağlığı Merkezi представлені сімейний педіатр та терапевт. Проте, завдяки ефективному функціюванню страхової медицини, турецькі батьки з середнім рівнем достатку та вище звертаються до педіатрів у платних лікарнях або у приватні кабінети, які, зазвичай, дорожчі. Спостерігатися у приватного педіатра для мам доволі зручно. Скажімо, деякі поточні питання можуть вирішуватись з лікарем відразу у телефонному режимі, або через WhatsApp. Крім того, кожен поважаючий себе приватний медичний заклад має свій онлайн сервіс, де мама може відслідковувати історію хвороби своєї дитини, переглядати результати аналізів, записуватись на прийом.
Кожна мама ще в лікарні після народження отримує медичну картку для новонародженого, у якій є календар щеплень і вже записані перші антропометричні показники – ріст, об’єм голови та вага. Надалі картка не є обов’язковою для лікаря (лікар веде свої електронні записи), але зручна для батьків, щоб стежити за графіком щеплень, вагою малюка та іншими показниками. Іноді картка може містити допоміжну інформацію про перший прикорм, навички та вміння малюка по місяцях, використовуватись для записів лікарем під час планового візиту.
В цілому мої враження від лікарів в Туреччині дещо неоднозначні. Приміром, мені доводилося зустрічати лікарів, які не призначали ліків, а давали можливість вирішитись наявній проблемі природнім шляхом, тобто справитися з хворобою імунітету. А були такі, які без переконливих на те підстав виписували антибіотики, і не лише мені. Переважна частина моїх турецьких родичів, в тому числі і діти, щонайменше двічі на рік лікуються антибіотиками. Ніби й нічого, якби ми не знали, що саме Туреччина є лідером у нераціональному споживанні антибіотиків. Коли у 2014 р. Туреччина вийшла на перше місце у світі за кількістю випитих антибіотиків, Міністерство охорони здоров’я затвердило план на 2014-2017 р. по зменшенню їх недоцільного використання. Чи були подібні заходи ефективними, зможемо дізнатися за підсумками 2017 р.
Однією з відмінностей від “наших” звичних практик є те, що у Туреччині не існує виклику лікаря додому, незалежно від того дорослий чи дитина потребує огляду. Турки абсолютно нормально живуть з таким здавалось би “незручним” на перший погляд явищем, а ось мені довелося звикати. Додому може приїхати лише швидка, але для цього, звісно, мають бути відповідні підстави. У всіх інших випадках огляд та консультація можливі лише у кабінеті лікаря. Через тиждень після народження немовля батьки самі йдуть на огляд до лікарні і, якщо доведеться, навіть чекають з новонародженим у черзі.
У Туреччині давно діє система електронного обліку рецептів, в Україні лише планується до впровадження. Лікар виписує пацієнту присвоєний системою код рецепту, по якому можна придбати в аптеці ліки. Антибіотики випускаються лише по рецепту та після пред’явлення документу, що засвідчує особу хворого.
Зі свого досвіду можу сказати, що пошуки того педіатра, який підійде вам і вашій дитині займе певний час і це незалежно від того, в якій країні ви знаходитесь. Останнім часом доводилося чути, особливо від турецьких батьків, що дитина одночасно спостерігається у двох лікарів для більшої певності батьків, що, напевно, є доказом того, що лікарів багато, а обрати того, якому будете довіряти, значно важче. Так чи інакше, у кожної мами своя історія відносин з дитячим лікарем і все не охопити лише цією розповіддю.
Автор статті: Іванна Шахінкая
Фото автора
