Напередодні Різдва, 6 січня, віряни відсвяткували Різдвяний Святвечір, який завершив 40-денний пост. Цього дня Різдво Христове зустрічають всі українські православні церкви, більшість українських євангельських християн, Єрусалимська, Російська, Сербська і Грузинська, православні церкви, стародавні монастирі на Афоні, а також християни східного обряду – греко-католики, Вірменська апостольська церква, деякі групи протестантів і коптська церква. Частина православних церков – в Греції, Румунії, Болгарії, інших країнах – перейшли на Григоріанський календар і святкували Різдво 25 грудня одночасно із західним світом. В Україні 7 січня є офіційним державним святом, його відзначають навіть ті українці, які не пов’язують себе з тими чи іншими релігійними громадами. Різдвяну ніч багато проводять у храмах, щоб розділити радість свята, що нагадує про втілення на Землі Сина Божого Ісуса Христа. Різдвяна легенда Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п’ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього. Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу. Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з’явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті. На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку. Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою. Християни вірять, що з моменту народження Боголюдини на Землі люди отримали можливість приймати дар благодаті Божої. З цього моменту і почався відлік нової ери, нового літочислення. Традиція різдвяного святкування Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами. Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі. По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя. Коляда Невід’ємним атрибутом святкування Різдва є колядки, в яких прославляється новонароджений Христос. Колядники йдуть від будинку до будинку, сповіщаючи благу вістку – народження Божого Дитя. У всіх храмах відправляються святкові Різдвяні Літургії. За святковим столом збирається вся родина, вітаючись словами: “Христос народився! Славімо його!” Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров’я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят вранці. Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами. Різноманітних колядок на Україна багато: дівоча, дитяча, парубоцька, церковна. Наші люди дуже веселі, тому й придумують різноманітні забави, аби на свята нікому не було скучно. Крім того користується популярністю й Вертеп – своєрідна театралізована постанова Різдва. Більше, звичайно, вона до вподоби дітлахам, але дорослі теж полюбляють такі дійства.
Тож вітаємо всіх із Різдвом Христовим! У це світле свято бажаємо миру та спокою в кожному домі, добра, взаєморозуміння, достатку, любові, щастя, душевної рівноваги, успіхів у всіх починаннях, побільше радості, міцного здоров’я та всіх благ! Нехай справдяться усі очікування і здійсняться найзаповітніші мрії! А коли Різдвяна ніч блисне зірками, за старими переказами, не забудьте загадати омріяне бажання й поглянути на зірки. Кажуть люди, тоді воно обов’язково здійсниться. Нехай майбутнє принесе розуміння сенсу буття та усвідомлення власного щастя! Нехай минуле приходить лише світлими спогадами, а справжнє залишається радісним і успішним. Христос народився! Славімо Його!
