Пані Олено, розкажіть, будь ласка, як ви опинились в Туреччині та про ваш професійний розвиток у цій країні.
Ми з чоловіком декілька років після одруження жили в Хмельницькому, а 6 років тому вирішили переїхати в Ізмір. Одразу після переїзду я поставила собі за мету досконало опанувати турецьку мову й реалізуватись професійно. За три роки в Туреччині я вивчила мову та підтвердила свій український диплом фельдшера і почала працювати у сфері косметології. Спочатку була медичною сестрою, а після відповідних курсів стала косметологом. Проте, декілька місяців тому я покинула бьюті-індустрію та почала працювати директором з продажу в компанії Özbaşak Değirmen. Ця компанія виготовляє та продає борошномельне обладнання, млини, комбікормові заводи. А також, реалізовує проєкти під ключ, ось 4 роки тому наша компанія побудувала борошномельну фабрику в Одеській області. Під час минулої бізнес-поїздки до України, ми відвідали наш млин потужністю 90 тонн/24 г.
Досить серйозні професії ви собі обрали. А чи не хотіли ви бути домогосподаркою в Туреччині?
Мені здається, що українки в Туреччині не хочуть бути лише домогосподарками. Звичайно, це залежить від сім’ї в яку вони потрапляють та від підтримки чоловіка. Моєму успіху, який мені вдалось досягнути за відносно короткий період, я завдячую своєму чоловіку та його підтримці. Він ніколи не заперечує мої ідеї і прагнення до саморозвитку. Він повністю мені довіряє і вважає, що це дуже добре коли дружина має улюблену справу та будує власну кар’єру.
Чи важко вам було знайти вашу теперішню роботу, адже зміна професії дуже кардинальна?
Я і не шукала нову роботу. Цю зміну в моєму житті можна назвати щасливими випадком та збігом обставин. Один український бізнесмен хотів придбати турецький млин і він попросив мене допомогти знайти постачальника в Туреччині. І ще працюючи в косметології я почала займатись цим питанням. Знайшла потрібну компанію в Коньї, перейшла до переговорів та почала завзято торгуватись. Коли власник компанії помітив мій хист до торгівлі, то одразу запропонував мені приєднатись до їхньої команди та працювати з іноземними покупцями.
Чи важко вам було переходити зі сфери краси до продажу борошномельної техніки?
Безперечно, важко. Однак, після мого першого відрядження до України, де я організувала виставку, і після того, як я дослідила все обладнання більш детально, я почала почуватись у своїй тарілці. Я переконана, що людина може навчитись всьому чого лиш захоче. Немає нічого неможливого. Моя наступна ціль – стати технологом цього обладнання та знати його від А до Я. Я вважаю, що наразі я справляюсь з усіма поставленими задачами, тому що результати всіх бізнес-зустрічей, які провела в Україні, є позитивними і ми вже чекаємо учасників переговорів з української сторони у нас на виробництві у Коньї. Я зацікавлена, щоб українські підприємства отримували цю техніку без посередників, а на пряму від виробника за більш вигідною ціною.
Нещодавно наша компанія відкрила представництво в Україні, а саме офіс у Львові. Тому, можу сказати, що ми рухаємось у правильному напрямку і моя щоденна праця дає свої плоди.
Чим на вашу думку відрізняється український та турецький бізнес-менталітет?
Мені здається, що турки більш відповідальніші та пунктуальніше ставлять до бізнесу. Ось до прикладу, одного разу ми приїхали на зустріч з українським бізнесменом, а він просто забув прийти на цю подію. В Туреччині таке уявити важко. Але був і випадок в Україні коли підприємці дуже серйозно налаштовані та реагують на бізнес пропозиції миттєво. Тому не можливо це питання узагальнити та дати одну характеристику всім одразу, адже це виключно людський фактор.
Відомо, що алкоголь є стандартним елементом бізнес переговорів в Україні, а в Туреччині в таких випадках п’ють чай. Знаючи обидві сторони, як ви вважаєте, яка модель ведення переговорів є більш дієвою?
Так, часом в Україні п’ють алкоголь на переговорах, але це ж наша культура і від неї нікуди не дінешся. В Туреччині надають перевагу чаю, а це вже їхня культура спілкування. Безперечно, якщо турок в Україні відмовиться пити віскі на бізнес-зустрічі, то його змушувати ніхто не буде, а пригостять чаєм чи кавою. Я вважаю, що в будь-якому випадку немає нічого поганого, це все вікові традиції та звички народів.
Що було найскладнішим коли ви почали працювати у вашій компанії?
Важко було усвідомити, що я хочу тут працювати і повинна подолати усі труднощі на шляху до успіху: вивчити обладнання, грамотно та вчасно перекладати інформацію українською, знаходити потенційних клієнтів та вести переговори.
У бьюті-індустрії ви працювати з жінками, а на цьому підприємстві здебільшого чоловіки. У якому колективі працюється легше?
Наша компанія невелика: 65 чоловіків і лише 2 жінки, я та керівниця кухні. Мушу визнати, що в чоловічому колективі мені працюється краще, чоловіки мені ніколи не відмовляють у проханнях, не сперечаються та не пліткують.
Чи додає вам мотивації той факт, що ви працюєте з українськими компаніями і тим самим причетні до розбудови та сприянню розвитку бізнесу в Україні?
Чесно кажучи, я про таку роботу мріяла з моменту коли переїхала до Ізміру. Тому що, моя посада дає мені можливість пізнавати світ, пізнавати нове, робити свій внесок у розвиток українсько-турецьких відносин. Як я вже зазначала, основною моєю метою є надання українським підприємствам можливості придбати потрібне обладнання за ціною «від виробника». А також, під час мого візиту до рідного Кам’янець-Подільського мені вдалось поспілкуватись з міською адміністрацією про ймовірність того, що турецька Конья може стати побратимом міста.
Звичайно, існують бюрократичні формальності, які ми обов’язково разом подолаємо та наблизимо Україну до Туреччини. Саме цим я і займаюсь щодня, і закликаю всіх українців Туреччини бути свідомими, знайомити місцевих жителів зі своєю культурою, мовою та жити на цій прекрасній землі з Україною в серці.
