Сьогодні в Туреччині виробляються різні типи килимів, що класифікуються залежно від матеріалів: шовк на шовку, шерсть на бавовні, віскоза на бавовні тощо. Існує також поділ килимів на сільські й міські, залежно від регіону. В житті турецького народу килими використовувалися не лише у звичному нам розумінні, як покриття для підлоги, але і як скатертини, прикраси, ковдри, пише портал AllAboutTurkey.
На сьогодні неможливо достеменно визначити, де і коли точно почалося плетіння килимів, позаяк немає вірогідних джерел. Однак сліди даного різновиду мистецтва простежуються ще в епоху неоліту.
Першими зразками можна вважати текстильні вироби, що нагадували плоскі килими. Зародження килимарства могло статися в сухих степових районах, де проживали кочові племена. Підходящим місцем для першого центру килимарства можна вважати Центральну Азію, у першу чергу через відповідний клімат і наявність землі для випасу овець.
В Анатолії килимарством почали займатись з приходом тюркських племен з Середньої Азії. Таким чином, анатолійські килими утворили цілу гілку етнічних турецьких килимів. Найдавніші зі збережених зразків – це 18 килимів, що датуються 13 століттям і приписуваних до авторства турків-сельджуків. Їхні мотиви: квіткові та геометричні візерунки, виконані у декількох основних кольорах. У період 14 століття на килимах починають з’являтися тваринні мотиви. Згодом це мистецтво килимарства продовжувало існувати за часів Османської імперії.
У 15 столітті більш широке поширення набувають не лише тваринні мотиви, але і їх поєднання з геометричними візерунками. Відмінною особливістю малюнка стали прикраси у вигляді восьмикутних медальйонів. Такі килими пізніше отримають назву «Гольбейн килими», на честь німецького художника Франса Гольбейна, що зображав вище згадані килими у своїх картинах. Збережених килимів цього періоду немає, тому всі їхні дослідження проводяться на основі малюнків і живопису художників різних країн.
16 століття можна назвати періодом «класичних османських килимів». Основою композиції таких виробів служили вдало сплетені квіткові і рослинні мотиви. Цей стиль також помічений в турецьких килимах сучасного виробництва. У період 16-17 століть з’являється також стиль вузликового плетіння. Він отримав назву «Лотто» на честь італійського художника Лоренцо Лотто і був популярний лише в прибережних містах Туреччини. Характерною рисою таких килимів можна назвати яскраво-червоний фон і присутність у візерунку мереживних арабесок. Даний стиль набув поширення в Європі у 17-18 століттях.
Крім стилів «Гольбейн», «Лотто», виділяють ще й різновиди «Ушак». Такі килими отримали назву за місцем їх створення, у місті Ушак на заході Туреччини. За кольоровою гамою вони дуже схожі з килимами стилю «Лотто». Також вони мають червоний фон і синьо-жовті елементи – арабески.
З початку 19-20 століть і донині, кращими килимами вважаються шовкові килими, виткані в одному з центрів килимарства – Хереке (недалеко від Стамбула). Саме у 19 столітті в цьому місті було засноване перше масове виробництво килимів, які спочатку призначалися тільки для помешкань султанів Османської імперії. Сьогодні одні й ті ж вироби доступні кожному як предмет домашнього інтер’єру, так і як предмет мистецтва.
