Розписані вручну аксесуари є надзвичайно вишуканими, яскравими та оригінальними, тому не дивно, що не забарилися і перші замовлення. До того ж, художницю запросили викладати батік на державних курсах для населення. Пані Анастасія люб’язно погодилася розповісти свою історію для порталу Ukr-ayna.
АК: Взагалі я родом з міста Овруч, що на Житомирщині. Там і досі проживає моя бабуся та залишилося багато родичів. З цим містом в мене пов’язані теплі спогади, незважаючи на те, що через кілька місяців після мого народження моя родина переїхала до міста Ізмаїл Одеської області в зв’язку з аварією на ЧАЕС. В Ізмаїлі я закінчила художню школу та визначила для себе, що хочу і надалі вивчати живопис. За порадою одного з викладачів я вирішила подати документи до художнього училища ім. Грекова. В той же час мої батьки прийняли рішення про переїзд. Уся моя родина переселилася до Одеси, де і пройшли мої студентські роки. Саме в студентському середовищі я познайомилася з майбутнім чоловіком Алі. Він також приїхав до Одеси навчатися. Нас об’єднували спільні інтереси в житті: я вивчала живопис, Алі — графічний дизайн. Одружилися ми приблизно через півтора року після знайомства та протягом наступних трьох років жили в Одесі. Згодом ми прийняли рішення просто переїзд до Туреччини, на Батьківщину чоловіка в місто Сакарья, де і проживаємо вже майже дев’ять років.
АК: Так, подобається. Родина чоловіка дуже тепло мене прийняла. Місто, де ми живемо, трохи провінційне, але в цьому є і свої плюси: все знаходиться поряд, до того ж тут дуже гарна природа — неподалік розташований гірський курорт Картепе, озеро Сападжа, долина форелі в Машукіє.
АК: Не можу сказати, що в мене виникли якісь особливі труднощі. Серед моїх знайомих дійсно багато хто зіткнувся з різними проблемами: комусь важко давалася мова, інші довго не могли звикнути до турецької кухні чи місцевих звичаїв. Однак я досить швидко вивчила мову та адаптувалася. В деякій мірі цьому сприяло те, що я ще в Одесі прийняла іслам.
АК: Звичайно мені довелося зіткнутися з деяким неприйняттям та побоюваннями з боку найближчого оточення. Мої батьки переживали за мене і не розуміли, чому я так вчинила. Така реакція пов’язана в першу чергу з відсутністю достовірної інформації про іслам і транслюванням невірних уявлень та стереотипів через телебачення та ЗМІ. Однак на щастя рідні завжди підтримували мене у всьому, тому зрештою вони довірилися моєму вибору. А знайомство з сім’єю чоловіка остаточно переконало їх в тому, що я прийняла правильне рішення. До речі, мої батьки теж вирішили переїхати до Туреччини. Зараз вони живуть в Анталії, їм там дуже подобається. Моя мама — активна учасниця культурного життя діаспори.
АК: Ще за часів навчання в училищі я мріяла в майбутньому стати художником. Однак стрімкі зміни, що сталися в моєму житті за досить короткий період — це заміжжя, народження доньки, прийняття ісламу — на деякий час відклали усі мої творчі плани. Не було ні часу, ні натхнення займатися живописом. Переїхавши до Туреччини, я спершу навіть була впевнена, що не зможу в цій країні розкрити свій талант. Однак згодом все таки потрохи почала малювати акварельними фарбами, олією. Робила це більше для себе, інколи дарувала свої роботи знайомим та друзям. В той же час, я розуміла, що мені хочеться нарешті не лише реалізувати свій потенціал, а й отримувати прибуток від своєї творчості. Тоді я проаналізувала, чим саме було б перспективніше займатися в Туреччині. З батіком я була знайома ще з часів навчання в художній школі, хоча там йому і не приділялося багато уваги. Я обрала для себе техніку холодного батіку, оскільки вона, на мою думку, відкриває більше можливостей для реалізації творчих задумів. І коли нарешті я вирішила розписати кілька хустинок на пробу, перші ж мої роботи одразу розібрали. Тоді я почала приділяти більше уваги своїм сторінкам в соцмережах. Оскільки батік в Туреччині не дуже поширений, на такі вироби з’явився чималий попит, я почала отримувати перші замовлення. В мене також часто цікавилися, чи не даю я уроки. Тож згодом я розпочала проводити і майстер-класи. Спершу це були приватні заняття, а через деякий час мене запросили на співбесіду на посаду викладача прикладного мистецтва. Наразі я викладаю курс “Ipek pentür” на муніципальних курсах SАМЕК.
АК: Мені довелося докласти багато зусиль, щоб знайти потрібні матеріали, тканину, фарби тощо. Мій чоловік завжди допомагав в пошуках та намагався підтримати усі мої починання. Він і сам людина з творчим складом характеру, тому якнайкраще розуміє мене. Взагалі уся родина мною дуже пишається.
АК: Оскільки саме цей вид прикладного мистецтва в Туреччині поки що лише набирає популярності, знайти якісні матеріали для батіку не просто, а інколи і неможливо. Професійні фарби належної якості, контури, рамки — усього цього просто немає в продажі. Сама лише підготовка до роботи, експерименти і пошук матеріалів зайняли в мене майже рік. Я навчилася готувати резерв для батіку самостійно, винайшла власний спосіб нанесення його на тканину. Окрім того, перепробувала увесь асортимент фарб, що є в продажі. Однак результат мене не задовольняв. Тому зрештою вирішила закуповувати їх оптом з Росії. Рами на замовлення для мене виготовляє місцевий столяр.
АК: Так, працюю виключно з якісною, натуральною тканиною. До речі, за часів Османської імперії місто Бурса було центром виробництва шовкових тканин, які цінувалися за високу якість. Шовк з Бурси, або Bursa ipeği, був відомий і в Європі, і в Азії. Сьогодні там і досі виробляється львова частка турецького текстилю, однак саме шовк все частіше імпортують з Китаю. Я також вийшла на оптових постачальників і закуповую шовк для себе та своїх учениць.
АК: Серед моїх клієнтів здебільшого турецькі жінки та дівчата, що бажають придбати оригінальні аксесуари авторської роботи. Найбільше клієнтів звісно з Туреччини, але були в мене замовлення і з країн ЄС. Часто замовляють на подарунок і просять намалювати щось індивідуальне та особливе.
АК: Я брала участь у виставці робіт викладачів курсів SAМЕК. Поки що особистої виставки в мене не було.
АК: В найближчій перспективі — продовжу працювати та ділитися досвідом з іншими. Також в майбутньому обов’язково планую повернутися до живопису. Відчуваю потяг саме до вільної творчості, тому не хочу обмежуватися лише розписом і роботою на замовлення. Власне займатися прикладним мистецтвом в економічному плані часто більш вигідно, ніж живописом. Однак це не повному обсязі задовольняє мою потребу в самовиражені. Маю велике бажання продовжити малювати та сподіваюся, що зможу досягти успіху і як художник.
З творчістю пані Анастасії можна ознайомитися на сторінках в соціальних мережах фейсбук та Інстаграм.
Від себе побажаю художниці успіхів та багато натхнення! Мені було надзвичайно приємно познайомитися з такою талановитою людиною, майстром своєї справи, за чиєю творчістю я вже давно слідкую.
Інтерв’ю взяла Ольга Еге.
